Розділ XII

Шайна неквапно доїла одне тістечко і взялася до другого, коли в обідній залі з’явилася Фіннела — як завжди, ошатно вдягнена і причепурена. Слідом за нею йшла трактирникова донька Ронвен, яка сьогодні мала трохи бадьоріший вигляд, ніж учора. Протягом усього вечора вона так гірко побивалася, що наврочила лихо, а її батько, майстер Придер, ніби навмисно сипав їй сіль на рану, знай твердив про дурну, нездарну чаклунку, якій заманулося корчити із себе провидицю — і от, мовляв, чим усе обернулося. Фіннела, що попри свою пиху, манірність та вередливість, у душі була чулою й лагідною, вирішила допомогти дівчинці на свій лад, оголосила трактирникові, що потребує послуг покоївки, і зажадала, щоб до неї надіслали саме Ронвен. Майстер Придер нітрохи не заперечував, пробурмотівши лише, що служниця з його дочки ще недолугіша, ніж чаклунка. А Ронвен була тільки рада сховатися від батькових нарікань.

Побачивши Шайну, Фіннела привітно всміхнулась їй і сказала щось Ронвен. Дівчинка поквапилася на кухню, вочевидь, за сніданком, а Фіннела підійшла до Шайниного столу.

— Доброго ранку, — привіталася вона, влаштувавшись навпроти. — Ти щось кепсько виглядаєш.

— Дякую за комплімент, — скривилася Шайна. — Що я в тобі найбільше ціную, це твою делікатність. Якби я проспала дев’ять годин, то була б така ж свіженька, як і ти.

— Я спала лише вісім, — заперечила Фіннела. — Навіть менше. Після всього того важко було заснути… а нічим допомогти я б однаково не змогла. У Ґвен і так вистачало доглядальниць, а коли я поткнулася до Ейрін, Мораґ попросила мене піти. Сказала, що я їй лише заважатиму, хоча в мене склалося враження, що вона намірялась наглядати за Ейрін уві сні.

Шайна кволо посміхнулася. Що ж, у спостережливості Фіннелі не відмовиш.

— Оце щойно я збиралася була зайти до Ейрін, — вела далі Фіннела, — але передумала. Боялась розбудити її — а ти ж сама знаєш, яка вона лиха, коли не виспиться. Раніше в таких випадках кидалась у мене подушками, а що тепер робитиме… До речі, як там вона?

— Десь годину тому, коли я востаннє заходила, Ейрін ще спала, — відповіла Шайна. — Мораґ сказала, що її Іскра всю ніч була стабільна, сила не виходила з-під контролю. А про щось конкретніше можна буде говорити лише тоді, коли вона прокинеться.

— А що з Ґвен?

— Здорова, але заслабка. Поранення й подальше лікування дуже виснажили її. Але вона вже прокидалася — ненадовго, перед світанком. Трохи поговорила з Етне та Ліамом, розпитувала в них, як її врятували. Виявляється, Ґвен нічого не пам’ятає про те, що з нею сталося після удару чорної чаклунки. Часом таке буває. — Шайна зробила виразну паузу, щоб привернути Фіннелину увагу. — У зв’язку з цим маю до тебе велике прохання. Якщо Ґвен звернеться й до тебе, будь ласка, не розповідай про те, що говорив їй Бренан. Розумієш, це…

Фіннела обурено пирхнула:

— Не вважай мене за малу дурепу! Звичайно, я розумію, що такі слова дівчина має почути від самого хлопця, а не в чиємусь переказі. Мені б і в гадку не спало про це розповідати.

— Тоді вибач. Але я мусила тебе попередити.

Насправді ситуація була набагато складніша, ніж уявляла собі Фіннела. Вночі Бренан розповів Шайні про свою з Ґвен розмову щодо їхнього спільного майбутнього і щиро визнав, що тепер з острахом чекає на її пробудження. Він боявся, що його передчасне освідчення відштовхне Ґвен чи, принаймні, надасть їхнім стосункам гіркого присмаку вимушеності та ніяковості. А от Шайна, яка знала свою подругу змалку, дотримувалась іншої думки. Вона вважала, що Ґвен квапливо переконає себе в тому, що поділяє Бренанові почуття, і прискорить їхній шлюб. Обидва варіанти були однаково небажані, тож навіть для самої Ґвен було на краще, що вона про все забула…

Ронвен принесла сніданок — смажене м’ясо з овочевим салатом і склянку соку з південних фруктів. Фіннела подякувала й негайно надіслала дівчинку до пральні забрати її речі, але спершу наказала переконатися, що вони гарно випрані та випрасувані. Ронвен прожогом побігла виконувати нове завдання, а Фіннела, взявшись до їжі, запитала:

— То ви не збираєтеся запрошувати її на Тір Мінеган?

Шайна заперечно похитала головою:

— Ні. Я й досі не вірю, що вона справді мала пророче видіння, та навіть коли й так, вона заслабка для нашої школи.

— Наскільки я знаю, більшість провидиць є слабкими чаклунками.

— Ми обираємо серед меншості.