Розділ XII

— Що ж, ясно. — Фіннела замовкла, щоб розжувати й проковтнути шматочок м’яса. — Які ж ви, відьми, вперті й зарозумілі! Відмовляєтеся вірити в те, що навіть мені очевидно. Ну й дідько з вами! Все одно Ронвен поїде на Тір Мінеган. Я візьму її за покоївку.

— А навіщо?

— По-перше, мені справді потрібна покоївка, я вже втомилася робити все сама. А Ронвен, хоч і незграбна, але старанна. По-друге, мені шкода дівчинку, її тут затюкають. Нехай поїде з нами, а якщо й тоді ви не візьмете її до школи, буде служити в мене, і ми разом навчатимемось. Навіть так для Ронвен буде краще, ніж залишатись у цьому трактирі, де за неї вступається лише матір. До речі, по дорозі сюди я надибала майстра Придера, натякнула йому, що хочу найняти Ронвен, а він у відповідь натякнув, що все залежить від суми, яку я запропоную за неї. На щастя, батько дав мені вдосталь грошей.

Шайна була здивована.

— Чому ти так за неї вболіваєш?

— Та не вболіваю, просто… Просто це несправедливо! Не можна так поводитися з чаклункою. Навіть на Півдні до чаклунів не ставляться з таким презирством. Їх не люблять, побоюються, проте поважають. Я певна, що Ейрін підтримає мене, ще й запропонує розділити витрати на відступну за Ронвен. — Фіннела відсьорбнула трохи соку. — До речі, про Ейрін. Що тепер з нею буде? Її відразу зроблять повноправною сестрою?

— Аж ніяк. Сила силою, і те, що вона контролює її, дуже добре. Однак Ейрін ще мало знає і нічого не вміє, а для відьми головне не сила, а саме вміння та знання. Їй доведеться довгенько навчатися, щоб скласти всі іспити і здобути право називатися не меншою сестрою, а просто сестрою.

Фіннела відрізала ножем ще один шматочок м’яса й неквапно поклала його до рота.

— Гм, просто сестрою… От цього я не збагну. Ваше Сестринство існує вже п’ятнадцять сторіч, а ви й досі не змогли вигадати окремої назви для найбільшої групи сестер. У вас є менші, є старші, є найстарші, а решта — чи то „просто“ сестри, чи „повноправні“, чи „звичайні“… Останнє навіть трохи принизливе — бо перегукується з висловом „звичайні люди“.

— Не бачу в цьому нічого принизливого, — зауважила Шайна. — А взагалі, так і було задумано. Ще засновниця Сестринства, Мейнір вер Гільде, заборонила вигадувати для звичайних сестер будь-яку офіційну назву. За її словами, менші нехай навчаються, старші нехай керують, а просто сестри мають пам’ятати, що вони теж люди і теж звичайні.

— А чому це старші керують? Я гадала, що Сестринство очолюють найстарші.

— Так і є. Просто в часи Мейнір їх називали старшими. Лише наприкінці минулого тисячоліття було запроваджено поділ сестер на чотири групи замість трьох. Відтоді дев’ятеро старших стали найстаршими, а назва „старші“ дісталася двадцяти сімом сестрам, що за віком ішли після них. Власне, теперішні старші сестри — ті ж самі звичайні, якихось особливих функцій для них не передбачено. — Шайна розуміла, що злість на сестру Айліш змушує її применшувати роль старших, проте нічого не могла з собою вдіяти і продовжувала говорити в тому ж ключі. — Це радше почесне звання, вигадане для того, щоб кожна, навіть найслабша відьма, під кінець життя могла відчути себе головнішою за більшість сестер. Річ у тім, що на початку четвертої сотні років настає критичний для відьом вік. У середньому дев’ятеро з десяти сестер доживають до трьохсот, проте лише лічені одиниці з них переступають за триста тридцять. А коли вже переступають, то зазвичай живуть іще сто, а буває, й двісті років.

— І саме вони стають найстаршими?

— Атож. Відколи я народилася, склад старших сестер змінився більш ніж наполовину, а найстарші залишилися ті ж самі, що й були.

— Це й добре, — сказала Фіннела. — Бо інакше я б зосталась у Кардуґалі.

Шайна пильно подивилася їй в очі.

— Ти сама до цього додумалась?

— Ні, — відповіла зніяковіла Фіннела. — Мораґ так вважає. Вона каже, що ти не наважилася б допомогти мені, якби не була така зла на найстарших… Та це не означає, що тепер я менше вдячна тобі. Головне, що ти домовилася з моїм татом, а решта не має значення.

Тут Шайнину увагу привернула невелика метушня на подвір’ї. У вікно вона побачила, що біля зачинених воріт зібралося кілька ґвардійців, леннірських і тилахморських, які про щось між собою сперечалися. Леннірці хитали головами і вказували на трактир, а тилахморці вперто тицяли пальцями у ворота, за якими стояла велика карета, прикрашена герцоґськими гербами.

— Схоже, завітав хтось із поважних придворних, — промовила вона, підвівшись із-за столу. — Піду розберуся.