Розділ «21»

Мілена раптом зітхнула, і світло для неї згасло. Діадема впала на підлогу — тіло перетворилося на порох, посипалися персні й каблучки, впав важкий ланцюг, що тримав тіло, — не стало що тримати. Брама зачинилася й зникла.

— Я не пам’ятаю майже нічого, — Аліна стурбовано прислухається до себе. — І нічого такого не відчуваю.

— А погодьтеся, якби я не носила з собою того ключа, що знайшла під сходами, дідька лисого ми б потрапили до тієї зали — всі входи замурував, сволота! — Ліка задоволена, але й стурбована. — Та я погано пам’ятаю, що саме там сталося.

— Звісно, — Орест пестить її поглядом. — Того ключа ми б шукали до другого пришестя. Дуже добре, що ти випадково знайшла його — і де!

— Немає нічого випадкового, — Наталка задумливо дивиться на Золтана. — Все сталося так, як і мало статися. Коли ми пройшли крізь Браму, боги змогли увійти в наш світ і забрати Відступника. Вісім — сакральне число богів, які супроводжували померлого до Брами. Восьмеро богів і Анубіс — вартовий Брами.

— Але чому саме ми?! — Віка здригається, згадуючи вогкість підземелля. — І чому саме зараз? Не могли раніше якось вирішити це питання?

— Думки богів нам невідомі, — Наталка притискається до Золтана. — І не нам про це говорити, і нікому взагалі. Це не тема для теревенів. Деякі речі треба лишати там, де вони є.

— Ач, Наталко, яка ти розумна! — Рита уїдливо посміхається. — Та ти теж не знаєш, чому все це сталося — саме зараз і саме з нами.

— Не знаю.

— Отож.

Вони сидять на сходах пансіонату, і великий будинок вже чомусь не нагадує склеп. Просто занедбана величезна споруда, де-не-де вже тріщини пішли, всередину страшно заходити, дзеркала порозліталися на друзки, так стіни просіли.

— Ми не будемо про це говорити, — Наталка притискає до грудей книжку, яку приніс Золтан. — Досить того, що ми вчинили те, що мали.

— Я читала про єгипетські обряди, — Аліна втомлено обводить всіх очима. — Отож, треба було лише вчинити над ним ритуал розверзання вуст?

— Як це? — Рита зацікавлено стрепенулася. — Розкажи.

— В кінці бальзамування перед похованням жрець бере таку собі лопатку і розтуляє мерцеві рота, аби він міг говорити на суді богів, щоб його Ба, тобто друга душа, могла входити в тіло потому. Оскільки наш приятель помер і добре зберігся, ми пропустили цю частину ритуалу і виконали обряд розверзення вуст. Та спершу його позбавили імені — а отже, зв’язали Силу, що він набрав за свій довгий вік. Це мені вже ясно. А звідки там взялася Брама? Не можна ж вважати, що ті двері, до яких ми так вдало знайшли ключа, і є Брамою? Ми виходили через них, і нічого.

— Брама відчиняється там, де хочуть боги, хоч на рівному місці. Анубіс завжди там, — Золтан грається кінчиком Наталчиної коси. — Брама просто є, ніде і скрізь.

— Пояснив… — Рита примхливо копилить губу. — А їсти хочеться! Може, ми б щось поїли?

— Ага, зайдемо, а ця халупа впаде нам на голови, — Віка замислено дивиться під ноги. — До речі, хлопці, дайте Золтанові свою вдяганку, бо питань не уникнемо… Дивіться, отямлюється. Якщо зараз влаштує істерику, я за себе не відповідаю. Не для того ми тягли цю тушу вузькими коридорами, любісінько могли б і там лишити, невелика втрата. Ото хіба Орестові для звіту: семеро взяв — семеро здав…

Усі похмуро всміхаються. Катя Семенець важко вовтузиться під кущем бузини, де вони її поклали, винісши з підземелля.

— Бач, навіть схуднути не встигла, — Рита зневажливо розглядає Катю. — Брудна, смердюча… Та якби не Орест, нізащо не тягли б її за собою. А як зараз заспіває нам: хочу вашої крові напитися! Що тоді робити?