Розділ «16»

— І ви мені не повірите, але ми опинились просто тут, біля дверей. Я не можу цього пояснити.

— Оресте, а ти часом… — Мар’ян стурбовано дивиться на друга.

— Він каже правду! — Рита біжить сходами вниз, налетівши на Мар’яна, як кібець. — Він каже правду, все так і було, і Віка посвідчить.

— Де книга? — запитує Наталка.

— Ось.

Велика книга лежить на столі. Наталка бере її до рук і відчуває в собі силу, досі невідому їй.

— Давно Катя пішла?

— Та вона й до будинку не заходила, — Рита торохтить, не вмовкаючи. — Вона сьогодні якась шалена. Дорогою влаштувала нам виставу, цирк на дроті. Ми зайшли до каплички, а та дурепа не схотіла й наблизитись… Де її носить, хто б мені сказав? Такий дощ періщить.

— Вона прийде, — супиться Наталка. — Вона прийде, але ми не впустимо її.

— Як це? — Орест знічений і збитий з пантелику. — Як не пустимо? Ми не можемо. Визнаю, вона неприємна, але вона студентка, я відповідаю за неї, зрештою, вона поскаржиться…

— Оресте, припини, — тихо просить Аліна. — Те, що прийде, буде вже не Катя.

Аліна сказала те, що кожен з них уже зрозумів, та не хотів зізнатися в цьому. Й ось тепер це сказано. І назад дороги нема.

— Отже, ми тут у пастці? — Віка втомлено сідає на сходи.

— Боюсь, що так, — Наталка сумно дивиться на друзів. — Ми тут у пастці — доки не зрозуміємо, як нам з неї вибратись.

— Цебто як? — Орест ще нічого не зрозумів. — Я не бажаю слухати ці нісенітниці!

— Я зараз прийду.

Наталка йде нагору, потім повертається, несучи невеличку чорну скриньку.

— Що це? — Аліна знає, що за написи вкривають скриньку. — Звідки ти це взяла?

— Цю скриньку дав мені мій дідусь. Він останній Зрячий в нашому роду. Я — його спадкоємиця. Ця скринька, як і інші речі, передається в нашій сім’ї від одного Зрячого до іншого. Все це дісталось нам від наших предків, жерця Тота — Нес-Міна, і жриці Ісіди — Тей. Дідусь, як і я, знав, що нас тут чекає, і набагато краще, ніж я. Тому він дав мені цю скриньку. Я не знаю, що в ній, але дідусь сказав мені: настане час, і кожен візьме звідси своє. Час настав. Я зараз відчиню скриньку, і те, що має статися, станеться.