Розділ «5»

Втома дає про себе знати, і всі швидко вгамовуються. Тільки Ліка довго стоїть під душем. Вона відчуває, як тепла вода спливає по її тілу, вона насолоджується тим дотиком. У кімнаті спить Аліна — Ліка дає собі слово ніколи не називати дівчину тим прізвиськом.

«Скільки може витримати людина… Чи змогла б я отак — вижити і не зламатися? Я не знаю, я зовсім не знаю себе. То що казати про те, що я не знаю тих, хто поряд? Хоча тепер я дещо знаю. І Катя, і Рита — погань, жаби якісь. Одна злостива, занудна і агресивна святенниця, саме такі, мабуть, колись підкидали дрова в багаття інквізиції. А друга — дрібна, підла і отруйна, як змія. Чого вона злоститься і зачіпає всіх? Добряче я її хвицнула по пиці. Чорт, аж пальці забила!»

Ліка розплющує очі й нетямиться з жаху. По її тілу стікає густа темна кров, вона стоїть у калюжі крові, кров тече в каналізацію, парує, Ліка раптом чує характерний солонуватий присмак на губах. Вона хоче крикнути, але голос не слухається її. Вона не може ворухнутись, а кров стікає, стікає, і немає кінця її жахливому рухові. Ліка стогне. Вона розуміє, що попалась.

Звідси їй не вийти, а кров гаряча, майже окріп…

— Ліко, що ти робиш?

Знайомий голос. Ліка підводить очі — і Аліна висмикує її з душової. Крові нема, але вода тече тільки гаряча.

— Ти що, вирішила зваритися? — Аліна закручує кран. — Хух, тут повно пари. Так можна зіпсувати серце, знаєш? Поглянь, ти ж червона, як варений рак. Ще б трохи, то були б опіки.

Аліна загортає Ліку в простирадло й виводить у кімнату.

— Сідай отут, зараз Марека покличу, хай гляне на тебе.

Ліка мовчить. Так жахливо те, що сталося, вона впевнена, що все було насправді, адже вона навіть смак відчула… Ліка закриває обличчя руками — їй страшно. Як там Катя кричала? «Там кров! Кров!»

«А якщо вона бачила те саме? — Ліка ціпеніє від несподіваного здогаду. — Адже не буває двох однакових марень. Отже, вона теж бачила, як і я?»

— Ось, поглянь, — Аліна вбігає в кімнату. — Що робити, Мареку? Вона така червона! Я думаю, вона заснула там, але ж вода така гаряча!

— Зараз, не хвилюйся так, — Мар’ян заглядає в очі Ліки. — Ну, чого ти, мала? Що це ти утнула? Мало не зварилася. Алінко, переправмо її до ліжка. Вона перевтомилась. Ох, ці мені домашні дівчатка, такі тендітні! Намасти їй шкіру кремом — про всяк випадок. Ось, пий.

Ліка робить кілька ковтків. Вода прохолодна, приємна, тож у голові прояснюється. Ліка дивиться осмислено, і Мар’ян задоволений.

— Намасти її кремом — і спати. І сама лягай, ти теж маєш відпочити.

— Я звична. Добраніч, Мареку, дякую тобі.

Мар’ян виходить, а Ліка відчуває, як прохолодні пальчики Аліни торкаються її запаленої шкіри. Крем теж прохолодний і м’який. Ось руки дівчини торкаються її грудей, наносячи крем і масажуючи шкіру, ось спускаються нижче, на живіт. Ліка з жахом відчуває сильне збудження, якого вона ще ніколи не знала.

— Повернися на живіт, намащу тобі спину.

Голос Аліни такий далекий, а хвилі насолоди напливають, Ліка не може більше витримати і стогне, бо руки Аліни пірнули між її стегон, легкими рухами втираючи крем. Раптом Ліка скрикнула, вигнулась, солодка судома на мить прокотилася тілом — і вона поринула у глибокий сон.