Розділ «16»

Фараон тоді спитав жерця Тота, Нес-Міна:

— Чи ти знайшов Сімох?

І відповів жрець:

— Знайшов, але їхні серця дивляться врізнобіч, а Восьмий ще не народився.

Тоді засміялася Хенхенет, служителька Баст, і сказала голосно:

— Ти й справді знайшов Сімох, та вони ще не готові. Вони мають перероджуватися стільки, скільки треба, аби їхній дух зміцнів, і відродяться всі семеро в час, коли можуть зустрітися не тільки душі, а й тіла. Так повинні стати планети в час їх народження, аби вони були присвячені сімом богам, що стоять біля трону Осіріса, і жодному з Темних. Одначе й це не все. Вони вб’ють Його тоді, коли їхні серця дивитимуться в один бік і коли Восьмий приєднається до них — той, хто присвячений Тоту і проживе сім століть. Вони спатимуть у піраміді сім ночей — і тільки тоді вийдуть і вб’ють Тих, хто з Ним. А потім вони знайдуть Його і візьмуть Його в безкінечне. І тоді Анх і Шен відкриють шлях Анубісові. І Він піде, і я піду слідом, аби свідчити проти нього. Така воля богів, що чекають у залі Суду».

— Це все. — Аліна озирається, товариство мовчить. — Це уривок з якогось великого твору. Власне, я майже все зрозуміла. Для цього діла треба семеро закінчених індивідуалістів — «серця, що дивляться врізнобіч». Він — я так розумію, це наш красень Золтан.

— Ні! — Наталчин розпачливий зойк примусив усіх здригнутися. — Ні, не Золтан! Не Золтан…

— Наталко, ти що? — Орест намагається заспокоїти дівчину, та вона вириває від нього руку. — Що з тобою?

— Ви нічого не розумієте. Золтан — Восьмий, присвячений Тоту.

— Що ти говориш? — Рита стиснула свій амулет, аж поранила собі долоню. — Всі легенди, що ми тут чули, вказують на Золтана. І якщо тут справді є не-мертвий, а простіше — упир, то це якраз Золтан і є.

— Ні, — Аліна задумливо накручує на палець волосся. — Якщо вірити цьому папірусу — а з огляду на останні події не вірити в нас немає підстав, — то Відступник походить з Єгипту часів Давнього чи Середнього царства. Отже, це не може бути Золтан, аж ніяк, бо його рік народження — 1308.

— Сім століть тому.

Це сказав Мар’ян, і раптом стало зовсім тихо. Кожен мовчки думає про почуте.

— Дурня якась, — Віка підводиться і йде до вікна. — Навіть якщо припустити, що цей Золтан ще якимось чином живий, то як він може жити, якщо не став не-мертвим? Не сходиться…

— Хенхенет зберегла його, — Наталка благально дивиться на друзів. — Я знаю, це вона зберегла його, а ми повинні його знайти, доки його не знайшов той, інший.

— О, Господи… — Рита теж підводиться й наливає собі соку. — Хтось іще буде пити? Як собі знаєте… Наталко, ну що тобі до того Золтана? Звідки ти знаєш про нього? Все це здається таким реальним, але ми, схоже, все-таки божеволіємо. І звідки тобі відомо про Хенхенет?

— Вона приходила до мене, — Наталка розпачливо дивиться на колег. — В мене іншої, зручнішої правди для вас немає. Вона приходила до мене і розмовляла зі мною, і показала мені Золтана. Він — Восьмий, і ми повинні знайти його.

— Та тільки де ми його знайдемо? — Віка завжди дивиться на речі практично. — І де ми знайдемо піраміду?

— Це якраз найпростіше, — Аліна вже трохи оговталась. — Піраміда — оцей будинок, його побудовано за принципом піраміди. Ми сьогодні стояли отам, на вході в долину, і зверху ця будівля на вигляд — піраміда.