Розділ «16»

— Але чому ти нам не сказала?!. — Ліка вмовкає на півслові. — Ми б тобі не повірили…

— Так. Ви б мені не повірили, — Наталка гірко посміхається. — Як колись не повірили мені батьки. Дар прийшов до мене в той день, коли я стала дівчиною. Я почала розуміти те, що відбувається, чути голоси, яких не чули інші, бачити сни про майбутнє. І я розповіла батькам, а вони не знайшли нічого кращого, як запакувати мене до божевільні. Дідусь страшенно розлютився на них за це. То був, либонь, єдиний випадок, коли він кричав на маму. А потім забрав мене, і я жила в нього все літо. Він навчав мене і пояснював, що саме зі мною відбувається і чому. А от Знання прийде до мене тільки тоді, як він помре, — на жаль, такий закон.

— Хіба Дар — не те саме, що Знання? — Віка хоче зрозуміти.

— Ні. Дар є у багатьох. Мабуть, і в кожного з вас він є, якщо ви тут. Але сам по собі Дар — це некерована хвиля. А от Знання допомагає скеровувати його туди, куди тобі треба. А ще Знання — це душі всіх Зрячих, що були до мене. Це великий тягар, та нести його — найбільша честь.

— Ти не боїшся? — Рита злякана й нещасна.

— Боюсь… Але що це міняє? Я мушу, мене призначено для цього. Я присвячена Маат, богині рівноваги і порядку, тому я тут. Те, що тут оселилось і набирає силу, може порушити рівновагу у світі. І прийшов час знищити це — саме нам, тут і тепер.

— Чому ми? — Ліка трохи аж ображена.

— А чому ні? Власне, ми народились на світ задля цього. Кожен із нас від народження має бога-покровителя.

— Ти маєш на увазі Ісуса? — Віка замислено куйовдить своє волосся. — Так це розмови не нові…

— Ісус як уособлення Бога, як його Син і частина Його — так, звісно. Та є й інші боги, яким молилися задовго до того, як Бог відкрив людям свою благодать і дарував спасіння. То боги-передвісники. Вони рекли Божу волю так, щоб люди змогли її зрозуміти, іншими словами, людство не було готове сприйняти Бога як такого, і передвісники пояснювали, за якими законами жити, так би мовити, доступними категоріями. Наприклад, всі ми знаємо про заповіді Божі та суд по смерті. Так от: помираючи, єгиптянин опинявся перед судом богів і мав виправдати себе, сказавши: я не вбивав, не крав, не злословив тощо. А потім Маат зважувала на терезах його серце. На іншій шальці лежало перо, і якщо підсудний брехав, серце переважувало перо — і тоді грішну душу з’їдав змій, а якщо перо переважувало серце, праведник долучався до богів і вічного життя. Скільки існує людство, стільки існує рівновага і порядок, що дають нам Божі закони.

— І що тепер? — Ліка роздратована і не приховує цього. — Чому ми повинні сидіти тут і чекати, доки… До речі, а чого ми чекаємо?

— Ми повинні виконати волю богів і знищити відступника, час якого настав. Доля звела нас разом — задля цього. І ми опинилися разом у цій поїздці — саме задля цього. З долею не можна сперечатись. Але вона дає нам вибір. І від нашого вибору залежить рівновага, тому важливо не помилитись, обираючи. Катя свій вибір вже зробила.

— І що тепер? — Орест не вірить своїм вухам.

— Я відчиняю скриньку.

Наталка ставить скриньку на підлогу, сідає поряд і жестом запрошує друзів зробити те саме. Потім вона по черзі натискає на крильця скарабеїв — скринька відчиняється. Секунду їхні ніздрі відчувають якийсь терпкий і водночас солодкуватий аромат, потім він зникає. Та у всіх виникає відчуття, що цей запах знайомий, і знаки, що вкривають скриньку, мають певний сенс…

— Я це вже бачила… — Ліка шепоче це більше сама для себе. — Я знаю, що там, всередині. Чому я вже бачила це?

Товариство приголомшено мовчить, бо кожен може сказати про себе те саме, і це лякає до нестями. Наталка дістає зі скриньки листок папірусу, розстеляє його на підлозі та викладає на нього кілька амулетів, зроблених зі срібла.

— Зараз я роздам вам листки з іменами — і кожен з вас, поглянувши на ці речі, напише, що він бере. Мовчки, не дивлячись одне на одного.

— Навіщо? — Орестові все це здається містифікацією. — Я вже й так знаю, що там моє.

— Щоб кожен нарешті повірив остаточно і зрозумів. Якщо хоч один амулет залишиться, отже, інші теж непотрібні, я втратила час. Або поспішила. Кожна справа має бути залагодженою саме в ту мить, що передбачена долею, інакше порушується рівновага. Зрозуміло?