Розділ 6. Випробування

Після обіду всі розсілися в солом’яних кріслах під тінню дерев. Подали каву, прохолодні напої та фрукти.

До генерала фон Брюля підійшов кавалерійський капітан Дмитро Авдієнко і щось шепнув на вухо.

— Пані та панове! — оголосив генерал. — Зараз наш капітан зі своїми запорожцями покажуть нам бойові мистецтва козачої кінноти. Звуть його Дмитро. Можу від себе додати, що я щоразу захоплююся їхньою виучкою, гнучкістю, майстерністю, вмінням поводитися зі зброєю.

— Пан генерал дуже схвально відгукнувся про моїх молодців, — завзято відповів капітан. — І тепер ми не маємо права осоромити традиції наших батьків.

Із цими словами він спритно скочив на підведеного до нього коня.

— Милі дами і панянки, — звернувся Дмитро до жіночої частини товариства. — У тяжкі часи табірного життя ніщо так не полегшує нашу самотність, як спогади про дивовижні моменти спілкування з вами. Прошу ваші хусточки, я їх розкладу на землі, а потім підніму на скаку з коня собі на пам’ять.

Софія і ще три панночки вручили свої хустки капітану, і він, рахуючи кроки, розклав їх у шаховому порядку на траві. Потім, зробивши невелике коло, спритно нагинаючись на повному скаку то в один, то в інший бік, кінчиками пальців підхопив усі хусточки, поцілував їх і сховав у нагрудну кишеню. Тут же з гиканням налетів загін козаків, і почалася справжня вистава. Чотири козака на двох конях, сидячи один до одного обличчями, грали в карти, викликаючи сміху глядачів своєю кмітливістю. Два наїзника скакали поруч, а на плечах у них стояв третій, тримаючи рівновагу, Удалий козак продемонстрував майстерність перестрибування через коня на ходу — він спритно перелітав через сідло, відштовхуючись ногами від землі.

— Цей трюк вимагає особливої гнучкості, — пояснив присутнім жінкам капітан Авдієнко, який уже встиг приєднатися до відпочиваючих.

— Він ніби пурхає над конем! — вигукнула одна з молодих дівчат.

— Дуже вдале порівняння, мадемуазель.

Козаки і далі демонстрували своє мистецтво, зриваючи все більш бурхливі оплески.

— А зараз, панове, ви побачите справжній бій між двома невеликими загонами, — оголосив капітан.

Дві групи по п’ять чоловік у кожній зблизилися, атлетичного складу козаки, спритно розмахуючи шаблями, вступили в бій. Неподалік від місця бою була ще одна група козаків, які спокійно спостерігали за подіями.

— Пане капітане, — звернулася до Авдієнка одна з дам, — незважаючи на люті обличчя ваших хлопців, ми розуміємо, що це не бій, а радше демонстрація виучки і навіть у деякому розумінні вистава, де кожен актор наперед до дрібниць відпрацював усі рухи.

— Не зовсім так, мадам, — усміхнувся капітан.

На підтвердження його слів один із козаків приловчився і полоснув шаблею по плечу іншого. На плечі виступила кров. Дами заахали, хтось навіть скрикнув. Незважаючи на це, бійці з іще більшим завзяттям рубалися шаблями. Очі їх налилися кров’ю, і було видно, що це справжня сутичка чоловіків. У цей кульмінаційний момент миттєво підскочили козаки, що стояли осторонь, і розняли бійців.

— У нас прийнято проводити бій до першої крові, — пояснив капітан Авдієнко. — Але щоб у запалі козаки не повбивали один одного, доводиться їх розбороняти. Це і є наша відповідь на ваше запитання, мадам, про виставу.

— Але ж вони можуть затаїти зло один на одного?

— Ні в якому разі. Хто програв, повинен злитися не на суперника, а на самого себе, і ще більше вдосконалювати свою виучку володіння шаблею.

І справді, спішившись, бійці усміхнулися один одному й обнялися на знак повного примирення.