Розділ 6. Випробування

— Граф Алоізій дещо недолюблює батька, — тихо вимовив Йозеф. — Частково це відбувається тому, що у них є розбіжності в підході до артилерійської справи, частково, що вони багато в чому схожі, але головне, як мені здається, — те, що батько є улюбленцем короля і може, минаючи генерала фон Брюля, безпосередньо звертатися до Станіслава Августа. Це дратує генерала, який хоче мати всю повноту влади. Проте, порядок у всіх справах батька викликає заслужену повагу графа Алоізія.

Незабаром подали вечерю, за якою зав’язалася мила бесіда. Консолату цікавили останні новини варшавського вищого товариства, і генерал фон Брюль, будучи непоганим оповідачем, враховуючи жіночу цікавість, підніс їх у найкращому вигляді, не забуваючи про плітки й інтимні деталі з пишних салонів столиці. Більш того, він захопив із собою свіжі газети і жіночі журнали, тому його розповідь перемежовувалася цитуванням найпікантніших подробиць. При цьому граф із цікавістю поглядав на Софію і врешті-решт запропонував тост за «диво-квітку, яка оселилася в іншій квітці, кам’яній». Так генерал, який ще й чудово малював, назвав Кам’янець, побажав Йозефу швидше оформити свої стосунки з молодою грекинею і привезти її до Варшави.

Генерали фон Брюль і Ян де Вітте облаштувалися у фортеці. Майже щоп’ять хвилин підлітав черговий кур’єр із доповіддю про становище за межами Кам’янця.

— Пане генерале! З боку Горнверка на пристойній відстані стоять війська з турецьким штандартом!

— Пане генерале! Російські прапори на чолі великої групи військ у південно-східному напрямку!

Генерал де Вітте хитав головою й уважно розглядав карту.

— Генерале, — звернувся до нього з удаваною тривогою Алоізій Брюль, — схоже, ми потрапили в серйозну халепу. Це війна!

— Боюся розчарувати вас, графе, але це — навчання, — спокійно відповів де Вітте.

— Ви що, не вірите своїм очам?!

— Я вірю своїм вухам, пане генерале, — усміхнувся комендант фортеці. — Ще вчора переді мною лежали донесення моїх людей із довколишніх сіл. Це війська Речі Посполитої. Кількість, рід військ і навіть імена деяких командирів — уся ця інформація надійшла до мене.

— Графе! Ви знову і знову дивуєте мене своїм високим професіоналізмом. Недарма наш король у захваті від вас. Вихід особового складу фортеці по тривозі був просто бездоганний, я навіть помітив, що цивільне населення бере участь у наших іграх.

— Кожна хвилина бездіяльності тягне за собою необоротні наслідки. Ну а міщани залюбки відкидають на другий план свої мирні заняття і допомагають нам. З одного боку, вони чоловіки, а значить, у душі воїни, а з другого — розуміють, що якщо завтра війна, то так чи інакше братимуть у ній участь, тому вже краще бути підготовленими.

— Ну що ж, хоч я і засмучений, що ви розгадали мої задуми, навчання будуть продовжені.

Через дві години граф Ян де Вітте повернувся додому.

— Тату, навчання вже закінчилися? — запитала Консолата.

— По-перше, звідки ти знаєш, що це навчання?

— Фі, про це знає вже весь Кам’янець, теж мені таємниця!

— Так, тут нічого не приховаєш… Ну а по-друге: я убитий!

Консолата і Софія здивовано знизали плечима. Німе питання застигло у них в очах. Граф зробив багатозначну паузу, а потім мовив:

— Генерал фон Брюль повідомив, що впевнений у мені на сто відсотків і хотів би подивитися, як упораються без мене мої підлеглі. Тому я відправлений у нетривалу відпустку, і ми з вами, дорогі мої, спостерігатимемо за нашими військовими з оглядових майданчиків.