Розділ 6. Випробування

— Ви свого часу хотіли дуелі? Вона до ваших послуг. Доводьте.

— Відтоді, графе, у нас, окрім дружнього почуття один до одного, нічого не зосталося, — усміхаючись, відповів капітан Якубовський. — Правильно, Йозефе?

— Так, проте кожен із нас намагатиметься перемогти.

— Тоді, панове офіцери, до бою!

Половина гостей вболівала за майора де Вітте (серед них була і Софія), друга бажала вдачі капітану.

Після двох пострілів «дуелянти» загасили по одній свічці. Третій і четвертий у Йозефа були влучними, а Якубовський допустив один промах. Напруга досягла межі. Де Вітте вистрілив, але полум’я навіть не колихнулося. Тепер усе залежало від капітана. Той довго цілився, і це не пішло йому на користь. Полум’я здригнулося і, здавалося, зникло, але тільки на мить. Серед глядачів пролунав подих розчарування — усім хотілося продовження боротьби.

Йозеф переможно підняв руки вгору. Софія не втрималася, стрімко підбігла до нього і поцілувала.

— Цю перемогу я присвячую тобі, кохана, — тихо мовив Йозеф.

— Дякую, ти в мене найкращий!

— Ну от, генерале, — шепнув на вухо Яну де Вітте фон Брюль, — найвродливіша з ваших жінок поцілувала переможця. Усе сталося саме собою.

— Тс-с, — приклав палець до губ батько Йозефа, — я з вами повністю згоден, але не загострюватимемо на цьому увагу, — і голосно промовив: — Панове, я думаю, що справедливості заради переможцю буде досить поцілунків наших прекрасних дам, а пістолет як заохочувальний приз ми віддамо панові капітану, бо я вже подумки попрощався з ним, а так виходить, що він із родини нікуди не піде.

На знак згоди глядачі заплескали в долоні.

— Пане генерале, — несподівано звернулася до фон Брюля Софія, — а чи не можна і нам, жінкам, зробити хоча б по одному пострілу?

— Хоч це і не дамська справа, — граф Алоізій поглянув на Яна де Вітте, шукаючи у того підтримки, — але, думаю, по одному пострілу ми дозволимо як заохочення за заподіяні вранці незручності.

На подив Софії, крім неї, лише дві дівчини погодилися випробувати бойову зброю, але це її не спинило.

Йозеф вклав у її руку пістолет, розповів, як цілитися і як тримати зброю. Софія витягнула руку, прицілилась, заплющила очі і натиснула на спусковий гачок. Пролунав гуркіт, руку відкинуло назад із такою силою, що дівчина ледь втримала пістолет. У мішень вона не влучила, як і інші дами. А чоловіки, оточивши її з удаваним співчуттям, ледве стримували сміх.

— Здорово, але страшно, — видихнула Софія, і тут уже всі розсміялися від душі.

— Може, повторимо? — хитрувато запитав фон Брюль.

— Ні, хай іншим разом, — відповіла за всіх дівчина.

За обідом подавали солдати високого зросту у фартухах поверх форми. Обслуговували вони досить професійно. Незважаючи на те, що столи просто ломилися від смачностей, майже відразу подали головну страву — невеликі шматочки-скибочки смаженого бичка, з яких апетитно капав гарячий жир.