Розділ 2. Константинополь

— Так, тату, мадемуазель Ніко вже відпустила мене.

— Тоді якщо хочеш, можемо зустріти наш корабель разом.

— Залюбки, — зраділа Софія.

Костянтин обожнював дочку, хоч і намагався не дуже її балувати. Але все одно, коли в сім’ї одна дитина, це мимоволі стається.

До приходу судна ще було досить довго і Костянтин з Софією вирішили прогулятися набережною. Денна спека ще трималася, повітря було густе, тягуче, лише біля води відчувалася прохолода. Набережну заполонили городяни. Рибалки прямо з човнів продавали смажену макрель, човнярі пропонували прогулянку по Золотому Рогу, продавці на лотках виставили мідії з рисом та лимоном прямо в мушлях, щербет, якісь соління. Насилу проштовхнувшись крізь ряди торговців і випивши по склянці крижаного айрану, Софія з батьком побачили неподалік від руїн (де вціліла тільки арка з колонадою) натовп з іконою Богоматері. Говір цих людей був їй незнайомий.

— Тату, цікаво, звідки ці люди, і що вони роблять на руїнах? — здивувалася дівчина.

— Зараз спробую дізнатися, — відповів батько й підійшов до чоловіка з натовпу. Перекинувшись з ним кількома фразами на незрозумілій Софії мові, батько усміхнувся і, міцно потиснувши співрозмовнику руку, повернувся до дочки.

— Я про все дізнався. Тут раніше була знаменита Влахернська церква. А ці люди — паломники з України. Є така країна на півночі, за морем. Головне місто її, дуже гарне місто, — Київ. Років десять тому я там бував. І хоча їхня мова різниться від нашої, вони наші одновірці. Колись дуже давно Пресвята Богородиця з’явилася чотирьом грецьким майстрам-будівничим, дала їм ікону Божої Матері, веліла йти у стольний град Київ і побудувати там для неї храм. Майстри виконали її бажання. Прибули до Києва, побудували Успенський собор і встановили надану їм ікону над царськими вратами Києво-Печерської лаври. Відтоді паломники з України частенько навідуються сюди.

— А чому вони наші одновірці?

— Коли наша мечеть Айя-Софія була ще собором Святої Софії, посланці київського князя Володимира приїхали до Константинополя для знайомства з християнською вірою. Вони були вражені величчю собору Святої Софії, красою богослужіння. Князю вони розповіли, що побували не в храмі, а в раю. Незабаром після цього в Києві було прийнято християнську віру. Щоправда, — зауважив, сміючись, батько, — дружиною князя Володимира була сестра нашого царя Костянтина, Ганна. Я думаю, це вона посприяла прийняттю саме православ’я, а не якоїсь іншої віри. Взагалі, наші країни були дуже тісно пов’язані одна з одною. По-перше, для торговців із півночі Константинополь був основним місцем їхнього ремесла. Вони називали Константинополь Царградом за його красу, багатство. По-друге, неодноразово київські князі воювали з Візантією і перемагали. Але перемігши в бою, ніколи не руйнували наших будинків і храмів, а тільки збирали данину, милувалися містом і переймали все найкраще. І нарешті по-третє, сестри і дочки наших правителів і з того, і з іншого боків частенько ставали дружинами не тільки знаті, а й простих громадян. Так що, Софі, — хитро підморгнув батько, — не виключено, що в нас із тобою теж тече українська кров.

Із цими словами Костянтин узяв екіпаж, і вони поїхали до порту.

Удалині в бухту Золотий Ріг входило торгове судно — сайк «Каліпсо», господарем якого був Костянтин. Щось невловимо граціозне було в цьому кораблі. На довгій грот-щоглі посередині судна було двоє прямих вітрил. Її доповнювала коротка бізань-щогла з рю і «сетті». Це гарне півторащоглове судно було довжиною в 80 футів, і в його трюмах можна було розмістити величезну кількість товару.

У порту панувало робоче збудження. Торговці рибою й динями, креветками і горіхами, перцем і корицею очікували свої кораблі для навантаження. Шум, крик, гамір, крики чайок, засмаглі спини вантажників, обличчя роззяв доповнювали неповторне дійство, яке зазвичай розігрувалося в порту.

Капітан корабля, дуже поважний, у парадній формі, доповів Костянтину про благополучне повернення.

— Що на борту, Ніколасе? — запитав капітана Клавоне.

— Цього разу ми добре завантажилися в Гаджибеї, господаре. Товар різноманітний: сіль, пшениця, селітра, солонина, сало і мед. Трюми переповнені.

— Дуже добре, Ніколасе. Займися розвантаженням, а я поговорю із рахівником. Чекатиму на тебе вдома до вечері.

— Вибачте, господарю, дозвольте вам представити, — капітан кивнув у бік чоловіка середніх років, що злегка розповнів, але, схоже, дуже стежив за собою. — Посол Речі Посполитої у Стамбулі пан Боскамп Лясопольський.

— Я щасливий бачити такого гостя у себе на судні, пане посол, — кивнув головою Костянтин. — Подорож не втомила вас?

— О ні, — усміхнувся Боскамп, — ваша команда дуже професійна, та й море було спокійним.