Розділ 18. Софія і Станіслав (1796–1797)

— А що робитимемо з нашими крихітками? — запитала Софія.

— У Росії в цей час ще дуже холодно, та й бездоріжжя страшне. Не ризикуватимемо, залишимо їх у Тульчині.

— Може, хоча б перевеземо їх до Умані, — попросила Софія. — Так вони з нами побудуть довше, і коли повертатимемося, побачимося з ними раніше.

— Я не заперечую, хоча один день нічого не вирішує.

Усю дорогу до Умані Котуля і Ніколюшка провели в кареті Софії і Станіслава. П’ятимісячна Хеленка з годувальницею їхала в іншій кареті. Сини вже підросли, все навколо сприймали з інтересом, і батькам доводилося постійно відповідати на їхні нескінченні питання. Звичайно, не обійшлося і без виховних окриків — аж надто спритними були малюки.

Але коли настав час розставання, діти несподівано притихли, а потім заплакали, не бажаючи відпускати батьків. У Софії защеміло серце. Недобре передчуття охопило її, нудота підступила до горла. Але вголос графиня нічого не сказала, намагаючись відігнати від себе важкі думки.

Москва зустріла наших мандрівників сильними морозами. І хоча у Софії було три шубки, Станіслав умовив її купити ще одну. Розкішна шуба з чорного соболя настільки йшла грекині, що втриматися від покупки було просто неможливо. Станіславу теж було приємно і почесно зробити цю покупку — соболь завжди вважався символом розкоші і багатства. Софія, як і раніше, була прекрасна, і хоча місто готувалося до коронації імператора Павла, наша пара на час затьмарила цю подію. Потоцькі зі своїм численним почтом зняли пристойний будинок на Тверській.

15 березня Павло І зупинився біля Москви в Петровському шляховому палаці. В’їзд імператора до Москви був призначений на Вербну неділю, 29 березня. Сама коронація повинна була відбутися 5 квітня, на Великдень.

— Павло хоче підкреслити божественність царської влади, — Станіслав похитав головою.

— Схоже, недарма свій в’їзд до Москви він призначив на день входу Христа до Єрусалима, а коронацію — на день Великого Воскресіння: хоче показати свою наближеність до Бога, — додала Софія.

— На жаль, кохано, в церемоніальному кортежі візьму участь я один, без тебе. Імператор сам в’їжджатиме верхи на коні і побажав, щоб чини, які його супроводжуватимуть, також були верхи.

— Він здорово ризикує, адже багато хто з придворних вважають за краще їздити в кареті і невпевнено тримаються в сідлі.

— Але ти не переймайся: з вікон нашого маєтка буде чудово видно всю церемонію в’їзду імператора, та й у теплі спостерігати приємніше, ніж на холоді.

— Це виключено, Стасе. Я неодмінно повинна взяти участь у цій ході. Врешті-решт, нова шубка не може в цей день припадати пилом у шафі.

Софія грайливо поглянула на свого коханого.

— Це, звичайно, головний аргумент, — засміявся граф Станіслав. — Я зовсім не врахував, що у тебе в кишені покер. До речі, серед гостей Павла буде Станіслав Август. Імператор наказав підготувати для нього маєток генерал-губернатора на Тверській, неподалік від нашого будинку.

— Скільки ж років нашому колишньому королю?

— По-моєму, 65. Хоча, може, я і помиляюся на рік, не більше.

29 березня, незважаючи на сильний мороз, жителі Москви висипали на вулиці і зайняли місця вздовж усієї дороги, на балконах і навіть на дахах будинків від Петровського палацу до Німецької слободи, куди повинен був проїхати Павло зі своїм почтом. Станіслав Потоцький у генеральському мундирі виступав попереду імператора у товаристві знатного дворянства. Софія їхала в кареті з гербом Потоцьких, за каретами статс-дам, камер-фрейлін і гофмейстерин. П’ять нових тріумфальних арок були побудовані до приїзду імператорської родини, а старі відреставровані. В’їзд імператора до міста супроводжувався церковними дзвонами у всіх храмах і пальбою із 71 гармати.

Як і припускав граф Потоцький, процесія раз у раз зупинялася: придворні чини, не справляючись з управлінням кіньми, втрачали свої ряди, вносячи плутанину у рух усього ескорту. А декількох франтів, легко одягнених (щоб покрасуватися перед дамами), після прибуття до Слобідського палацу знімали з коней закляклими.