Розділ 18. Софія і Станіслав (1796–1797)

Софія лежала в ліжку й усміхалася.

— Уставай, моя лінивице, мало того, що ти проспала сніданок, проспиш усю красу літнього ранку.

— Ні, коханий, я зовсім не проспала сніданок — у мене зник апетит, і для цього є дуже вагомі причини.

— Цікаво, що могло змусити мою кохану жінку відмовитися від ранкової прогулянки?

— Я можу тобі сказати це тільки на вушко.

Станіслав обійняв Софію і прошепотів:

— Слухаю тебе, моя богине.

— Твоїй богині Бог послав дитинку, і сьогодні вона вперше дала про себе знати, — Софія притиснула руку Станіслава до свого живота. — Судячи з поведінки, це буде дівчинка, і вона сама хоче передати привіт своєму таткові. Станіслав відчув легке тріпотіння під своєю рукою. Від щастя граф підхопив Софію на руки і закружляв.

Прогулянки верхи довелося тимчасово припинити. Майбутні батьки вибрали ім’я для дочки. Фактично без суперечок вирішили назвати Оленою.

Маля народилося наприкінці жовтня і відразу стало улюбленицею не тільки батьків, а й дітей як Софії, так і Жозефіни.

В один із похмурих осінніх днів до Потоцького прибув кур’єр з депешею. Граф неспішно розкрив конверт і раптово зблід. Потім різко підвівся і рішуче попрямував до свого кабінету. Почекавши кілька хвилин, Софія, насилу стримуючи хвилювання, побігла слідом за ним.

— 6 листопада раптово померла імператриця Катерина II, — Станіслав передав Софії депешу. — Новина конфіденційна, від моїх друзів. І поки немає офіційного повідомлення, не поширюватимемо цю звістку.

— Я не любила імператрицю, втім, які вона мене, хоча час від часу і надавала мені деякі знаки уваги.

— Моє ставлення до неї також було неоднозначним: захоплення її прогресивними поглядами і діяннями, великодушним відношенням до моєї сім’ї змінило розчарування, якщо не сказати більше, коли вона вступила в змову з австрійцями та пруссаками при розділі Речі Посполитої.

— Але тепер при владі буде великий князь, а у вас із ним, наскільки я знаю, приємні стосунки?

— Так, я знайомий з Павлом та його дружиною вже п’ятнадцять років, навіть інколи листуюсь із ним. Свого часу я рекомендував Павлу Вінченцо Бренну, і спадкоємець залишився задоволений архітектором і кілька разів дякував мені. Але тепер, коли у нього з’являться турботи значно важливіші, ніж будівництво палацу, великий князь навряд чи згадає про мене. Втім, я і не претендую на це.

Але Потоцький помилявся. Незабаром з Петербурга прийшло циркулярне повідомлення про вступ на престол Павла І із повелінням прийняти присягу, а слідом за ним і лист, написаний генерал-прокурором князем Куракіним, в якому той повідомляв, що імператор присвоїв графу Станіславу Потоцькому звання генерала від інфантерії і запрошує його в будь-який зручний момент відвідати Петербург, де государ буде радий бачити графа.

Нарешті, в січні 1797 року до Тульчина прибув імператорський фельд’єгер, що доставив Потоцькому маніфест про майбутнє коронування імператора Павла та запрошення взяти участь у цій церемонії, призначеній на квітень 1797 року.

«По вступу нашому на прабатьківський наш імператорський престол, — оголошував імператор в маніфесті, — ми першим обов’язком вважаємо принести жертву подяки Всемогутнього, що володіє царствами людськими, і наслідуючи з достойною подякою прикладам древніх царів ізраїльських, потім православних грецьких імператорів, також благочестивих предків наших самодержців Всеросійських і інших християнських государів, сприяти новій заставі благодаті Господньої покладанням на себе корони і священішим миропомазанням, припускаючи, за образом тих же грецьких православних та інших християнських володарів, удостоїти коронування і нашу люб’язну дружину Імператрицю Марію Федорівну, що з Божою допомогою в першопрестольному нашому граді Москві в квітні наступаючого 1797 здійснитися має».

— Збиратимемося до Москви, — оголосив своє рішення Софії Станіслав. — Павло дуже любить церемонії, а церемонія коронації, вважай, найголовніша в його житті. Та й засиділися ми з тобою на одному місці, кохано.