Розділ 18. Софія і Станіслав (1796–1797)

— Слухаю вас, Олександре Васильовичу.

— Треба підняти всіх лікарів і фельдшерів: смертність серед солдат дуже висока. Тут і епідемії, і погане харчування, а особливо — непридатна до використання вода і сирі казарми.

— З лікарями я вам, звичайно, допоможу. Готовий навіть понад норми надати продукти, особливо цибулю і часник. Та й медикаментами потрібними забезпечу, якщо знадобляться.

— Дякую. Я напишу про вас государині.

— Це зовсім не обов’язково, графе.

— І ще. Я збираюся перебратися ближче до військ до Тиманівки. Хоча від Тульчина туди і недалеко, але щодня долати таку відстань мені вже важкувато.

— Я потурбуюсь про те, щоб там побудували пристойний будинок для вас, Олександре Васильовичу.

— Дякую. І останнє — прошу доступу до вашої бібліотеки.

— У будь-який час, графе.

Людвіг Метцель повернувся з Умані сповнений планів і нарочито поважний. Перепочивши після дороги, попросив господарів прийняти його у вітальні.

Як тільки всі зібралися, Людвіг мовчки почав розвішувати на стінах малюнки і креслення (а малювати і креслити інженер умів чудово).

— Прошу вас, підійдіть ближче, панове. Дещо я вже можу показати. Спочатку розповім про водні системи парку. Це як скелет організму. До нього вже прив’язуватимемо все інше. Я зупинився на чотирьох озерах, які сполучатимуться між собою, але розділятимуться греблями. Джерела, яких тут удосталь, підживлюватимуть ці озера. Водну систему парку я вже розробив і покажу її трохи пізніше. Весь комплекс планую розбити на три частини. Район біля двох нижніх озер утворює англійський парк. Поблизу Червоного озера буде закладено французький парк як противага англійському (з рівними доріжками). Головна алея (у грецькому стилі) разом із бічними нагадуватиме герб Потоцьких Пиляву і пройде від ставка до парадного входу палацу. На перетині алей (посередині Трираменного хреста Пиляви) спорудимо круглий басейн із фонтаном. У палаці зробимо оглядовий майданчик для втіхи гостей. Підземний хід приведе з палацу до одного з гротів і до оранжереї англійського парку. Біля Войтовського озера можна буде спорудити невеликий мисливський будиночок і створити мисливські угіддя.

— Плани у тебе, Людвігу, грандіозні. Однак заманливо! — вигукнув граф Станіслав.

— Не відволікатимемося поки на другий і третій етапи (це справа майбутнього). Повернімося до нашого англійського парку.

— Я вирішив назвати його «Софіївкою». Ти не проти, люба?

Софія зашарілася від щастя.

— Я навіть і не мріяла про це, Стасе.

На очах у грекині з’явилися сльози.

— Так, у жінок вияв і радості, і горя однаковий — сльози в їхніх милих оченятах, — Станіслав підійшов до Софії й обійняв її.

— Мені теж подобається така назва. «Софіївка», — повторив Метцель, — звучить дуже романтично. Я продовжу, з вашого дозволу.