Розділ 12. 1787 рік

Князь Потьомкін усе це чудово розумів. Більш того, багато чого з досвіду запорожців він застосовував для створення нової армії. Саме у запорожців він підгледів простоту в одязі і вміння швидко готуватися до бою. Провівши чимало часу серед козаків, Потьомкін краще розумів недоліки російської армії і необхідність здійснення реформ.

«Очистити полки від зайвих надмірностей і кожен рід війська поставити на такій нозі досконалості, щоб уся в ньому благопристойність була відповідно до стрімкого його руху».

Потьомкін скасував у солдат буклі на голові, ввів коротку стрижку, хоча сам віддавав перевагу довгому волоссю, за що у запорожців за ним закріпилося прізвисько Грицько Нечеса. Заборонив нескінченне маршування і муштру, прийняті в російській армії. А в уставі для військ записав:

«Одяг військ наших і амуніція такі, що придумати ще не можна краще для пригнічення солдата. Краса одягу військового складається в рівності і відповідності речей з їх вживанням; вбрання повинно служити солдатові одягом, а не бути тягарем. Усяке франтівство належить знищити, бо воно є плід розкоші, вимагає багато часу, утримання і слуг, чого у солдата бути не може… Туалет солдатський повинен бути такий, що встав, то й готовий…

Для піхотного шпага зайвий тягар, зброя невикористовувана, про яку головне старання у всіх, як би вправніше надіти, щоб марширувати вільніше, також і ворочатися; многія армії шпаг у піхоті не вживають, а носять багнети.

Сідло угорське краще всіх сідел; доказ того, що всі нації, які їздять верхи, такі вживають: угорці, татари, черкеси, козаки і поляки, вони легкі, коней зовсім не саднять; робити їх у постах можна і дешевше старих».

Мудрі ватажки запорізьких козаків Антон Головатий і Сидір Білий допомогли Потьомкіну в короткий термін сформувати п’ять драгунських полків і сім гусарських, необхідних для розвідки і швидких маневрів. Трохи пізніше ще десять козацьких полків також були перетворені на регулярні.

Але збільшення числа кінних полків було недостатньо. Потьомкін розумів необхідність посилення боєготовності всього війська. І надійшов наказ: довести число гренадерів з селян і міщан України до сорока батальйонів, сформувати шість єгерських корпусів, мушкетерські чотирьохбатальйонні полки. Чисельність армії у смузі від Кубані до Дніпра досягла 150 тисяч чоловік. Саме цим військам із часом належить брати Ізмаїл та Очаків, Перекоп та Гаджибей, Кишинів і Бендери.

Завдяки успішним військовим діям князя Потьомкіна територія півдня країни почала поступово збільшуватися, що дозволило ясновельможному князю закласти нові міста Херсон і Катеринослав, побудувати дороги і нові мости. Пустельні землі почали заселятися й оброблятися.

Після приєднання у 1783 році Криму до Новоросії завершився вихід країни до Чорного моря. Херсон став базою будівництва Чорноморського флоту, а базування флоту перенесено до Севастопольської гавані. За умов використання водних шляхів відкривалися нові можливості для торгівлі.

Від втілених у життя задумів у Потьомкіна голова йшла обертом, а мріялося ще про більше. Як державному діячу йому хотілося показати всій Європі не стільки кількість завойованих земель, скільки якість перетворень у них. Як простій людині князю не терпілося вразити всіх результатами своєї діяльності.

Потьомкіну вдалося добитися свого. Не лише глави трьох європейських держав — російська цариця Катерина II, польський король Станіслав Август під ім’ям князя Понятовського, австрійський імператор Йосиф II під ім’ям графа Фалькенштейна, а й дипломати, дворяни, поміщики, духівництво зі Старого Світу були запрошені на початку 1787 року відвідати Україну.

6 січня 1787 року Катерина II покинула Санкт-Петербург і вирушила до Києва. Майже весь двір і дипломатичний корпус супроводжували царицю у цій далекій подорожі. Сильні морози і короткий день анітрохи не бентежили мандрівників. Майже всі учасники вели щоденники, щоб залишити нащадкам подробиці подорожі, пікантні дрібниці і просто свої думки. Найбільш жваво, неупереджено, з описом природи і замальовками характерів подорожуючих робив це французький посол Сегюр:

«Потяг складався з чотирнадцяти карет і 124 саней з 40 запасними. На кожній станції нас чекали 560 коней.

Було 17 градусів морозу, дорога прекрасна, і ми їхали славно. Наші карети на високих полозах начебто летіли. Щоб захищатися від холоду, ми закуталися у ведмежі шуби, одягнуті поверх іншого, ошатнішого та багатшого, але теж хутряного одягу; на головах у нас були соболині шапки. Таким чином, ми не помічали холоднечі, навіть коли вона доходила до 20 градусів. На станціях всюди було так добре натоплено, що швидше ми могли зазнати зайвого жару, ніж холоду. У цей час найкоротших днів у році сонце вставало пізно, і через шість чи сім годин наступала вже темна ніч. Але для розсіювання цього мороку східна розкіш надала нам освітлення: на невеликих відстанях по обидва боки дороги горіли величезні багаття з повалених у купи сосен, ялин, беріз, так що ми їхали між вогнів, які світили яскравіше денних променів».

Звичайно ж, найбільша карета була у Катерини. Всередині неї імператриця могла дати обід на вісім персон або ж піти до спальні зі своїм фаворитом Мамоновим. Бібліотека і канцелярія дозволяли займатися справами в дорозі. Ну і, вибачте, вбиральня, щоб не оголювати на морозі найясніші зади. Тепло в кареті підтримувалося грубкою, яка опалювалася дровами.

25 січня на кордоні Новгород-Сіверського намісництва процесію зустрічав генерал-губернатор Новгород-Сіверського, Чернігівського та Київського намісництв фельдмаршал Петро Олександрович Румянцев.

«Обличчя цього маститого й знаменитого героя служило виразом його душі, в ньому було видно і скритність, і гордість, ознаки справжньої гідності», — писав Сегюр.

Катерина дуже любила цього полководця і за перемогу в турецькій війні, що остаточно позбавила Московське царство від васальства Османською імперією, пропонувала Румянцеву в’їхати до Москви на колісниці через тріумфальну арку! Але він відмовився: такі почесті чинилися хіба що в Стародавньому Римі.

А ось Катерина не змогла відмовитися від цього ритуалу: спочатку в Новгород-Сіверському (через тріумфальну арку з гербами десяти козацьких полків, побудовану на її честь), а потім і в Чернігові.