Розділ «31 Шов»

– Я припустив – ви до чогось докопалися. Не знав, що він вирішить форсувати події та виманить вас у ліс.

– Як і не знали, що мою розмову одночасно з вами чують «слухачі» КДБ. Вони теж виявились оперативними. Хочете ви цього чи ні, але Дмитра Ярчука послали на смерть саме ви, Вікторе Григоровичу.

Він без того був приречений. Та Ігореві, попри все, чомусь захотілося, щоби старий професор відчув свою провину бодай за щось.

– Не я відряджав хлопця в Афганістан, – сухо відрубав Рогоза. – Не я змушував його вбивати жінок і дітей під страхом власної смерті. Маєте ще щось?

Непробивний.

– Невже ви думаєте: що швидше всі вони помруть, то швидше щось зміниться в країні? Причому так, як ви того хочете? До речі, чого ви всі хочете, можете до пуття сказати врешті-решт?

– Якщо не зрозуміли тепер – дійдете потім. Аби це все пояснити, потрібне бажання з вашого боку все вислухати і зважити. А зміни… Не знаю, це чесно. Тільки зміни мусять статися. Країна зміниться, неодмінно зміниться. Прийдуть нові люди, вони обов’язково колись та й прийдуть. Що принесуть із собою – не відає ніхто, але жити без змін означає вбивати себе. Чи повільно помирати, як оце ваш слуга покірний… Іще щось хочете знати?

– Так, зовсім уже дрібне… Чай, Вікторе Григоровичу. Смачний і поживний трав’яний чай. Що ви підсипали мені туди, що змусили випити?

– Наркотик. – Відповідь знову прозвучала на диво спокійно. – Синтезований тут-таки, власноруч. Дуже помірна доза, склад – повністю органічний, побічних ефектів не дає. Ви ж добре почувалися? Напевне, поспали після того чудово. Коли дія скінчилася, мав прийти глибокий здоровий сон.

– Мета, професоре. Без мети ви не робили нічого. Намагалися переконати мене – в лісі таки відбувається ночами дещо, не підвладне людському розумінню? Я мусив повірити у ваші казки?

– А ви вгадали, – вперше за весь час Рогоза посміхнувся. – Знову вгадали. Мені раптом закортіло, аби ви повірили в дива. Дмитро трішечки допоміг, для нього ваша лісова мандрівка виявилася грою й цікавим експериментом.

– Дякую за відвертість. Погралися зі мною, як із піддослідним кролем…

– Мусив спробувати всі варіанти вплинути на вас. Не налякати, Боже боронь. Але дещицю нечистої сили залучити до справи не завадило б. Якщо моя спроба вийшла дурною, недоречною, чимось вас діткнула особисто, щиро перепрошую. Справді, коли живеш за стіною в того, хто збирається вивести тебе на чисту воду, не побавитися, погодьтеся, гріх.

– У нас різні уявлення про святе і грішне.

Засунувши руки до кишень штанів, Князевич якийсь час постояв так, перекочуючись із п’ятки на носок. Мовчав і Рогоза. Обоє за цей час сказали один одному все, що хотіли. Зараз час вирішувати, що буде далі.

– Так я… мене заарештовано? – обережно запитав старий.

– Не маю таких повноважень. Затримати вас може дільничний.

– То йдіть по нього. Але дуже прошу: з вас досить одного мене і мертвого Дмитра. Іншим життя не треба ламати, особливо Марії, вона… Ви ж самі бачили.

– Дивно.

– Що?