Розділ «16 Самогон»

– Бери.

Хто запропонував – Князевич уже не фіксував. Просто взяв кухля, випив, тепер не кривлячись. Пошукав очима, кому б віддати. Йому простягли такий самий кухоль, тільки рідина пахнула чистою водою. Ігор жадібно випив. На смак вода виявилася холодною, враз зціпило зуби, ледь солодкуватою, словом – дуже смачною. Пошукав довкола поглядом, який ще не розпливався, та до того йшло: воду черпали з відра, приставленого до стіни.

– Он там криниця. – Коля-дембель кивнув кудись у темряву.

– Не отруїшся, – додав хтось іззаду.

Спочатку Князевич пропустив репліку повз вуха – надто добре раптом йому стало, щоб забивати голову такою дурнею. Стрельнуло, коли випив по третьому колу: до горла враз підступила нудота, він відтрутив від себе кухля з водою, рвучко кинувся далі, вглиб темряви, насилу втримався від падіння, зловивши рукою стіну клубу.

Його тут же вивернуло. В очах знову заряхтіло.

Скільки так стояв і як віддихався, Ігор не пам’ятав. Просто короткий фрагмент випав із пам’яті, коли притомність повернулася, знову побачив себе в знайомому вже парубочому колі.

– Поригав, нормально все, – заспокоїв чийсь голос, скоріш за все – дембеля Колі. – Видихни, то незвичка. Тепер добре піде, нічо, тримай.

Пучки пальців знову стиснули цигарку. Не думаючи вже про наслідки, навіть бажаючи для себе чогось незворотного, Князевич затягнувся. Віддав назад, замість того отримав кухля.

Самогон. Він ніколи не скінчиться.

Нехай увесь світ почекає.

Падав дощ. Великі, зовсім не холодні краплі вільно потрапляли за комір плаща. Людські постаті, такі різні, поступово злилися в одну. Ігор уже нікого не розрізняв.

Простягнули кухоль з водою. Випив, тепер уже нічого не боячись.

Знову самогон.

Він уже схожий на воду, зовсім не стає в горлі, рятівне тепло всередині, рятівне безумство, рятівна байдужість до всього.

На якийсь момент Ігор випав із довкілля. Коли знову усвідомив себе під дощем біля клубу, точніше – за клубом, побачив нових знайомих, котрі стали в коло. Обхопивши один одного руками за плечі, хлопці міцно зчепилися в парубоцьких обіймах. Нагнуті голови впиралися одна в одну, торкаючись лобами. Парубки співали, погойдуючись у такт пісні та виводячи не надто чистими, зате лункими, відспіваними голосами ніколи раніше не чуте Князевичем:

Чорноморець, матінко, чорномо-орець,

Вивів мене, босую, на моро-озець.

Навіть не знаючи слів, Ігор спробував підтягнути – вийшло швидше підвивання:

Дурна була, матінко, послуха-ла,