Розділ «16 Самогон»

На горячем коне.

Ігор труснув головою. Він або справді глибоко поринув у інший світ, або нарешті збагнув: саме він, цей світ, є справжньою реальністю.

«Громадській худобі – ситу зимівлю!»

Но сегодня мой избранник,

Отшумевший звонкий праздник,

Вспоминается мне.

«Тваринництво – ударний фронт молоді». «Кіно – бойовий помічний партії». «Горизонти тернопільського хокею».

На все це дивився з портрета над дверима Володимир Ілліч Ленін, по-доброму та лукаво примружуючись.

Этой ярмарки краски-и!

Разноцветные пляски-и!

Досить.

Звідси не втечеш, але треба бодай спробувати.

Рвучко розвернувшись, Ігор вийшов на вулицю, на свіже повітря, де тим часом уже почався дощ – той самий, авансом якому була дрібна ранкова мряка з неба. Краплі падали горизонтально, ніби хтось увімкнув гігантський душ. Дивно, вони виявилися не надто холодними, та й народ надворі не вельми поспішав ховатися всередину. Хіба що дівчата маленькими зграйками пурхнули під дах, лишивши хлопців із їхніми чоловічими проблемами ззовні. Князевич стояв збоку від входу, вперше за багато років розгубившись і не уявляючи собі подальших дій.

Хтось торкнув за лікоть. Ігор здригнувся, не стільки від переляку, цього не відчув – більше від несподіванки. Поруч стояв високий, коротко стрижений парубок у розстебнутому дерматиновому плащі. Під плащем – білий светр, очевидно домашнього плетіння, штани військового крою.

– Здоров.

Князевич відповів на короткий, сильний потиск руки.

– Коля.

– Ігор.

– Тобі як?

– Нічого, нормально.