Розділ ««Вірний присязі»»

Свят – молодець. Зустрілися. Побачилися вперше в житті. Зловив себе на думці, що навіть фото його ніколи не бачив. Коли їхав улітку, запитав: «А як я тебе впізнаю?» − «Буду стояти (в обумовленому місці) у чорних джинсах та жовтій футболці». Дивлюся (на тлі засніженої ялинки), а на ньому справді – чорні джинси і з-під светра визирає жовта футболка.

Офіцери з першого допиту в Луганську дотримали слова – показали Луганський аеропорт. Був на його території. Саме на території, бо залишилися лише руїни. Про відновлення мова не йде. Поки що тільки про розмінування. Якась моторошна там аура-атмосфера. Згадалася коробка із закривавленими військовими квитками хлопців з 80-ї бригади.

Коли я дійшов до чергових залишків від військового квитка, офіцер, який дозволив мені проглянути ці документи, згадав: «А цей той, що «За ВДВ!». Прізвища вже не прочитати – закривавлене. Фото. Чернівецька область. Там і Чернігівська, і Львівська, і Закарпатська, є один хлопець із Алчевська. Окремо лежить гора використаних гільз від снарядів для далекобійних гармат. Відстрілялися. Хтось вижив.

Сашко, десантник із Львівської області, який лежав в обласній лікарні більше півтора місяця, розповів, що вони разом із іншими бійцями залишалися для прикриття підрозділів, які відходили з аеропорту. Усі пішли, але забрати групу прикриття, як пояснили через зв’язок, не було можливості. Три доби восьмеро бійців пробиралися за напрямком, доки не натрапили на розтяжку. Двоє отримали тяжкі поранення. Довелося йти в населений пункт – здаватися і рятувати своїх поранених. Врятували. Сашка на початку листопада повернули за обміном.