Розділ без назви (8)

Вона вмовкла, та знову похопилася, наче зібралася щось сказати, але передумала.

— Ну, кажи… — нудота від чаю з лимоном відступила, і Борис вирішив дослухати, щоб не лишалося недомовок.

— А… А ви що, дали їм гроші? Я бачила…

— Пусте.

— Скільки?

— Не забивай дурним голову, — Борис не корчив із себе шляхетного лицаря, говорив стримано і спокійно.

— Ні, я хочу знати, будь ласка.

— Яке це має значення? Не так багато.

— Я мушу знати, — наполягала вона. — Скажіть, ну я вас прошу…

— Сто доларів, — здався Борис. — Ну, так вони просили. А я не хотів скандалу.

Наталя сиділа ще якусь мить, наче усвідомлюючи сказане, а потім вийшла з кухні. За хвилину повернулася й поклала на стіл гроші, які він першого ж дня дав їй за житло.

— Не влаштовуй вистав, — попросив Борис.

— Я не хочу бути винною, — промовила вона, дивлячись убік.

— Дякую за комплімент, — образився Борис. — Зазвичай не хочуть бути винними людині, від якої не знають, чого сподіватися.

— А звідки я знаю, чого сподіватися від вас?

Це було сказано доволі грубо. Вона миттєво пожалкувала, проте слово вже було мовлене.

— Я піду, — Борис підвівся, — бо зараз нарвуся на якусь образу. Не хотілося б сваритися, адже все йде так непогано…

— Вибачте, — підхопилася Наталя. — Я також не хотіла, чесне слово. Просто це дуже багато… Ну, ви мусите мене зрозуміти, я…

— Послухай, — перебив він. — Для мене це не сума, правда. Не варто через неї сваритися і псувати одне одному настрій. Я тебе прошу…

— Ну, не знаю, для мене це багато… — але було видно, що вона ладна поступитися.