Розділ «V. Детектив (продовження)»

Дівчина невпевнено кивнула.

— Прекрасно! Я цілий день працюватиму, мене не займати. Приготуєш поїсти. Та мені тебе сам Бог послав. Ну то як?

Вона виглядала зовсім спантеличеною і не знала, що відповісти. Наче сніг на голову… Вона не схильна була думати, що хтось може робити для неї добро так просто, з доброго дива. І все-таки цей чоловік мимоволі викликав у неї симпатію як зовнішністю, так і манерами. Все-таки він врятував її…

— А…

— Справді! — перебив її він. — Стосовно такого всякого можеш не переживати — повір, ти не на мій смак. Та й зараз мені взагалі не до жінок. Алкоголю не вживаю, не палю, словом, побачиш — зі мною ніяких проблем. То як?

Поруч була липова алея. Наталя зупинилася біля під’їзду.

— Що, тут? — ніби й гадки не мав, де вона живе, запитав той, кого тепер належало кликати Борисом.

Вона кивнула.

— Яка квартира?

— Тридцять восьма, третій поверх.

— Ну що ж, буду увечері. Піду, розберуся з готелем і позбираю речі.

Сірий плащ зник за рогом сусіднього будинку.