Розділ «V. Детектив (продовження)»

Дівчина здивовано викотила очі. Руки її швидко забігали, вишукуючи потрібний товар.

Він заплатив і відійшов. Голос цієї пані виявився приємнішим, аніж можна було очікувати, та й за словом до кишені вона не лізла. І погляд чорних очей з-під пухнастих вій здався щирим і довірливим (щоправда, думка, що вона простувата, молода і недосвідчена, все-таки залишилася). Та, власне, яке це мало значення? Гарна чи негарна, гладка чи худа… Щодо цієї жінки у нього були зовсім інші плани.

А за півгодини біля її столика зупинилися двоє. Зазвичай хлопці цього типу не цікавляться як таким товаром, так і подібними жінками. Але ці стояли довго. Він пройшов поруч, щоб стати тепер з іншого боку і спостерігати звідти.

— … шо, мозги заіржавіли? — долетів до нього уривок фрази.

Це сказав один із молодиків.

— Ти шо, сучко, не догнала? Ми тобі пояснимо. До кінця дня — п’ятдесят зелених. Ти звідси сьогодні по своїх трусах рачки лізтимеш…

Двоє кремезних хлопців стояли так близько до неї, що майже повністю закривали її від оточуючих. Непомітний рух руки одного — і кілька речей полетіли зі столу просто їй в обличчя. Вона відсахнулася. А молодики розвернулися і зникли в натовпі.

Вона сиділа бліда й перелякана. Шапка насувалася на очі, і дівчина змушена була постійно поправляти її. Хтось підійшов до неї і щось запитав, але їй було вже не до того. Через півгодини вона раптом почала скидати товар до сумки — усе жужмом. Стіл уже туди ледве вліз. Насилу закривши блискавку, вона схопила сумку за ручку і потягла через натовп.

Маршрут не змінився — через Новий міст і до центру. Вулиця була майже безлюдна, лише машини снували проїзною частиною. Одна з них загальмувала поруч із дівчиною. Це виявилися ті самі двоє з ринку. Вона приречено чекала їхнього наближення. Бугаїсько взявся за ручку її візка-валізи і потягнув до себе. Але дівчина продовжувала міцно її тримати. Ривок, похитнувши все її тіло, примусив розтиснути руку, і сумка опинилася в нього. Піднявши її, він рушив до перил мосту, під яким текла річка.

— Мужики, одну секунду!

Вони разом обернулися. Нахаба у плащі був уже поруч і намагався надати виразу свого обличчя якомога більше доброзичливості.

— Мужики, не треба. Відійдімо на секунду! — І він зробив запрошуючий жест рукою.

— Ти звідки взявся, мудак? — з погрозою в голосі прогарчав той, що тримав сумку, кидаючи її і відходячи.

— Ти шо, не знаєш, шо тихше сидиш — довше живеш?

Чоловік приблизно одного з ними зросту, але худший, все-таки не збирався сваритися, примирливо жестикулюючи однією рукою. Другу він вперто тримав у кишені плаща.

— Мужики, я вас прошу, ну вона дійсно більше не буде. Ми заплатимо штраф, і більше ви її не побачите. Ну, хочеться вам кидати у воду цей мотлох? Шкода річки. Штраф просто зараз — і все. Га?

Круті хлопці перезирнулися.

— Стольник давай, — сказав один.

Вони так і стояли за два кроки від нього. Напевно, якась інтуїція стримувала цих молодиків від подальшого роздування скандалу.

Продовжуючи тримати праву руку в кишені, чоловік простягнув їм гроші лівою. Той, що стояв ближче, хапнув їх, а другий промовив: