Розділ «XXVII. Троянський кінь»

— Я, власне, за тим і дзвоню… — мова стала більш зв’язною, — він звертався до мене ще раз. А я в курсі… ну, знаєте, в салоні комп’ютерної техніки, там, де застрелили продавця, працює знайомий. Я все знаю, як там було, і тепер, ну, ви розумієте…

— Розумію, — відповів Кобища. — І хочу з вами якнайшвидше зустрітися. Все-таки де ви працюєте?

— У салоні мобільного зв’язку. «Астар»… Розумієте, він цікавився мобілками, через які можна виходити в інтернет, потім купив купу карток для роботи в інтернеті. А сам, очевидно, не дуже в цьому тямить. А тепер дзвонив і питав усяке таке…

— Де ви зараз? — перебив майор.

— Та майже біля вас, — відповіли йому. — Втік з роботи, приїхав сюди і не знаю, що робити. Сиджу в барі…

— Якому?

— «Парадіз»…

— Знаю, — сказав Кобища. — Сиди там. Я вже йду.

Молодик у кутку поза стінами свого салону виглядав доволі жалюгідно.

— Ви на мене чекаєте? — Кобища наблизився до нього.

— Можливо.

Майор простяг посвідчення. Той уважно прочитав і повернув.

— Ну, розповідайте.

Підозрюваний знову, вже вкотре виявився не надто схожим на існуючі фотороботи. Щоправда, цьому знаходилося пояснення: він змінював зовнішність, якщо, звичайно, взагалі це був він. Уважно вислухавши і розпитавши хлопця про все, майор на мить замислився.

— А як він тебе сьогодні знайшов?

— Та я ж йому сам візитівку дав.

— Навіщо?

— Ну, ми повинні давати візитівки солідним покупцям. А він, хоча з вигляду не дуже солідний, але набрав майже на чотири тисячі. Ну, я, звичайно, запропонував звертатися при потребі…

— Ясно. Отже, так, Валерію… — Майор на мить замислився. — Працюємо так, щоб виключити проколи. І більше не хвилюйся. Зараз повертайся на роботу і поводься наче нічого не сталося. У вашому салоні просто зараз з’явиться «новий працівник», із наших, ти зрозумів. Далі — в будь-якому випадку йдеш із ним на контакт. Охорона тобі забезпечується. І останнє — вдома в тебе також буде охорона. Все зрозумів?

Той мовчки кивнув.