Розділ «XXII. Облога»

— Так от, перші дві проблеми вирішуються досить легко. Квартиру ми купуємо в будь-якому місті України, бажано якомога більшому і чимдалі звідси. Гроші є, тільки поїхати й купити. Лишиться і тобі на перший час, поки вирішиш, чим далі займатимешся. А от третє… Гадаю, щоб зовсім загубитись, потрібне нове прізвище, паспорт, усе як належить. Найлегший варіант — можу запропонувати тобі своє, оскільки воно поки що ніде не фігурує. Робиться елементарно. Оформляється шлюб — не тут, звичайно, десь в іншому місті, там, де за гроші це зроблять тихо і мирно. Є колега, який може допомогти. Старе, дівоче прізвище, як відомо, у новому паспорті не вказується. От і все. Щоправда, на це потрібен певний час. Та й певний ризик все-таки є. Можливо, краще зробити фальшивий паспорт.

— Фальшивий?!

— Саме так. Він від справжнього нічим не відрізняється, хіба що провести експертизу. А цього ніхто не робить, особливо якщо ти живеш тихо і не пхаєш носа, куди не слід.

— А де ви його візьмете? — не зрозуміла Наталя.

— Є люди, які такі речі організовують. І наші, й закордонні паспорти. Знаю їх ще по своїх закордонах. А де вони беруть — хто їх знає… Хтось заробляє і в такий спосіб.

— А якщо викриють?

— Хто викриє? — здивувався Борис. — Люди з такими паспортами через кордони регулярно їздять, митниці проходять — і нічого. А ти хіба до бібліотеки підеш записатися. Залишаєшся з житлом у новому місті та з новим прізвищем. Практично починаєш життя спочатку. Років за два забудеш і старе прізвище, й це місто.

— А ви… збираєтеся мене кидати? — після паузи запитала вона, не дивлячись на нього.

— Ну… якби ти все про мене знала, — скрушно мовив Борис, — то сама б мене покинула. Можливо, навіть пішла б просто зараз не знати куди. Так що не варто це так називати. То як мій план? На його виконання потрібно близько місяця. І починати слід чимскоріше. Я вже вирішив. Завтра замовляю паспорт. Усе це кидаю к бісовій матері, їдемо. Тобі залишилося тільки обрати місто.

— А що будете робити ви? — знову запитала вона. — Після того, як влаштуєте мене?

— Ну, це вже залиш, будь ласка, мені. До того ж спілкування зі мною — річ небезпечна.

— Не така вже й небезпечна…

— Слухай і не говори. Небезпечна. Завершити його якнайшвидше — у твоїх інтересах.

— І я… що, ніколи більше вас не побачу?

Після цих слів Наталя дозволила собі зиркнути на нього.

— Обіцяю тобі, — сказав Борис. — Стосовно цього можеш не сумніватися.

Вона повільно підвелася і пішла з кімнати.

— То я не почув відповіді! — крикнув Борис їй навздогін. — Ми починаємо виконання цього плану? Скажи хоч…

— Що мені казати? — якимось чужим голосом відповіла вона. — Ви ж усе вирішили за мене…

Двері зачинилися.