Розділ «XXII. Облога»

— Ну… хто чим уміє… — зауважив Борис. — Принаймні все справедливо. Тепер моя черга до ранку мучитися.

— Справді?.. — цей подив звучав непідробно. — І що, ви мені не пробачите?

— Пробачу, — сказав він. — Хвилин за двадцять. А поки що йди, подивися телевізор. Ти ж найбільше жалкувала про його відсутність. Тепер він є…

— Добре, — погодилася вона. — А ви точно пробачите?

— Точно.

— Дякую, — сказала вона. — Я більше так не буду. А… що це за квартира?

— Мого товариша, — сказав Борис. — Колись ми разом по закордонах їздили. Він зараз працює в Португалії. Поїхав мінімум на півроку. Учора мені несподівано спав на думку такий варіант. Я розшукав його по телефону й домовився. Варіант абсолютно безпечний, навіть з точки зору твоїх побоювань. Нікому не спаде на думку шукати нас тут.

— І… довго ми тут будемо?

— Гадаю, ні, — сказав Борис. — До речі, на цю тему я хотів поговорити.

— Давайте зараз, — запропонувала Наталя, вмощуючись біля нього.

— Гаразд, — погодився він. — Гадаю, моя місія підходить до завершення. Тому я вже думав над тим, як подбати про тебе. У принципі конкретний план є. Не знаю, можливо, в тебе є якісь інші міркування з приводу цього, давай обговоримо. Я принаймні уявляю собі так…

Вираз її обличчя змінився. Тепер Борис побачив на ньому очікування чогось невідомого, навіть побоювання. Вона хвилювалася, думаючи про те, що зараз почує.

— Так от, — вів далі Борис, — проблема виглядає таким чином: відсутність житла — раз, засобів до існування — два, невизначений соціальний статус — три.

— Останнього зовсім не зрозуміла… — зауважила Наталя.

— Тебе ж розшукують! — пояснив Борис. — У квартирі два трупи, забула?

— І мене шукатимуть за підозрою у вбивстві?!

— Принаймні підозрюючи, що тобі відомо, хто це зробив. А якщо навіть уявити, що ті, хто посилав двох головорізів, кинулися їх шукати і, знайшовши там, тихенько забрали, — це проблеми не вирішує. Тоді тебе шукатиме не міліція, а вони самі. І невідомо, що гірше. Адже їм ці дискети вкрай потрібні.

— То віддати їм!

— Кому їм? — скипів Борис. — Повісиш оголошення? Слухай, ми вирішуємо серйозні справи, то давай серйозно. Добре?

— Добре… — погодилася вона.