Розділ «XIII. День народження»

— Ні, я бачила! Я про щось наче нагадала вам. Але ви мені не кажете. Чому? Будь ласка…

— Нічого, справді. — Борис знову спокійно подивився на неї. — Просто я також подумав, що жоден не може гарантувати, що доживе до свого наступного дня народження. Особливо, коли обертається у таких справах. Ну, тебе це не стосується. З тобою все буде гаразд. Я просто впевнений у цьому.

— А… а з вами?

— Усе в руках Господніх, — пожартував Борис. — Якщо перестану займатися кілерством і знайду якийсь спокійніший рід занять, то, мабуть, також матиму шанси.

— А ви дійсно зробили б те, про що мене попереджали? — вона все-таки наважилася запитати це.

— Що саме?

— Ну, ви казали, якщо я викажу вас, то ви…

— Так.

Наталя мусила відвести очі під його спокійним, майже холодним поглядом.

— А ви дійсно збираєтеся покинути цим займатися?

— Дійсно.

— І що будете далі робити?

— Ну, цього я ще не знаю, — сказав Борис. — Чесне слово.

— А чим ви займалися досі?

— Практично тим самим, що й ти. Їздив за кордон і назад. Возив усе — від металевих терток до електрокамінів. Як і багато наших людей.

— А ви… — Вона затнулася. — А ви дасте мені можливість привітати вас із днем народження? Я знатиму, де вас знайти, щоб привітати?

Ця без перебільшення гарна жінка чекала відповіді, а погляд її продовжував муляти його.

— Вибач, я не можу обіцяти того, у чому не впевнений. Принаймні я намагатимуся це зробити.

— Розумію… — Вона знову відвернулася. — Спасибі й на тому.

Наталя мовчки порізала маленький торт. Обличчя її було сумне та замислене.