Розділ «XII. Хакер»

Без напускного лоску він виглядав як цілком нормальний хлопець.

— Без найменшого, — відповів Борис.

— А на дідька воно тобі?

— Хакером вирішив стати.

Хлопець посміхнувся.

— Хакером і я не потягну, а в мене фізмат за плечима. Ну гаразд. Слухай сюди. Тебе як звати?

— Борис.

— Я — Олег. Почнемо?

Олег пояснював надзвичайно дохідливо. Борис тепер сидів на його місці і несміливо рухав мишку по килимку, відкриваючи то одне вікно, то інше.

— Нічого, звикнеш, — сказав Олег. — Кілька днів пограєшся, пристосуєшся, навчишся кнопкою клацати, почитаєш, дещо зрозумієш, руку наб’єш. «Віндовс» — це ж для зовсім тупих розроблено. А що буде незрозуміло — то ось…

Він дістав зі столу грубу книжку.

— Посібник для користування оцим самим «Віндовсом». Усе розжовано так, що навіть несмачно стає. Ну… Десять доларів, словом. Книжка дорога.

Борис дістав десятку і простягнув йому.

— Ну а якщо зовсім вже зашиєшся, то приходь…

— Слухай, — запитав Борис, — а як користуватися дискетами? Як прочитати інформацію, яка записана на них?

Олег пояснив.

— І що, всю її можна прочитати? Чи на дискеті може бути щось так заховано, що не знайдеш?

— Звичайно, всю. Ось дивись. — Він вставив якусь дискету. — Ось на екрані висвітилася вся інформація, яка є на цій дискеті. Це, так би мовити, схематично її «дерево», каталог. Ось усі назви його «гілок». Більше тут нема нічого. Інша справа, чи вдасться тобі до кінця простежити кожну з них… Якщо мати відповідні навички, то вдасться. Є, звичайно, всілякі фокуси, але… Не зможеш прочитати свою дискету, принось.

Вони запакували комп’ютер, і Олег допоміг винести ящики на вулицю, де завжди чергувало кілька таксі.

— Ну, бувай, — сказав він, подаючи руку. — Бажаю успіхів… х-хакер…