Розділ «Останній Дон Кіхот»

Цикади за вікном.

Гладенький дерев’яний стіл, з якого Феліса вже зібрала посуд; волога стільниця, запах мокрого дерева, і річні кільця лежать вигадливим візерунком, і можна простежити кожен рік, прожитий деревом перед тим, як його перетворили на стіл…

Порожньо. Гості розійшлися, і Санчо теж пішов до своєї кімнати.

Цикади.

— …Як їх усіх дратує Дон-Кіхот… коли він не хоче з власної волі займати місце блазня. Як дратує… Альдонсо, ти мене чуєш?

— Чую, — по довгій паузі.

Алонсо потягнув за потайний шнур, і гобелен

із зображенням сумного старого поступився місцем портрету Дон-Кіхота, який всміхається.

— Ти знаєш, Альдонсо? Що я хотів сказати… Чому ось він, Лицар Печального Образу, чому він перевершив славою всіх своїх нащадків? Які, відповідно до традиції, теж відправлялися в дорогу?

— Тому що він був першим.

— І це теж… Але все-таки, Альдонсо… ось подивися на нього. І подивися на них, — Алонсо обвів рукою кімнату, вказуючи на портрети предків. — Марнолюбний Мігель Кіхано, наслідувач Алонсо Кіхано-другий… Селестин, Кристобаль, Алонсо-третій… Дієго… А Лицар Печального Образу був одночасно фанатиком, осередком шляхетності, дурнем, мудрецем, божевільним, філософом, честолюбцем… Альдонсо, як я йому заздрю.

— Ти теж хочеш бути усім на світі… в одному флаконі? — запитала вона нарочито цинічно.

— Ні… Я заздрю йому, тому що він, рушаючи у дорогу, вірив.

— У велетнів?

— У шляхетність, Альдонсо. І у своє високе призначення. Він ішов на подвиги, а я… йду на приниження.

Стало тихо. Беззвучно сміявся з портрета Лицар Печального Образу.

— Альдонсо?

— Що ти хочеш, щоб я тобі сказала?

— Альдонсо… Я себе почуваюся жахливо старим. Вижилим із часу. Раніш людям хотілося щастя. Тепер їм хочеться задоволень, комфорту… приємності. В епоху Дон-Кіхота, — Алонсо кивнув на портрет, — над Лицарством уже сміялися. Але зараз… зараз стократ гірше, Альдонсо! Я вирушаю в дорогу. Ні, я виходжу на манеж… у масці клоуна. Чорт, чорт… Адже ти знаєш, я не боюся смерті. Я боюся приниження. Яке обов’язково буде. Тому що це шлях Дон-Кіхота, інакше не можна… Вибач, що я тобі все це кажу. Але з кимось же я повинен поговорити перед відходом?

Альдонса мовчала.