Розділ «Останній Дон Кіхот»

— Мені ніяково… І мене чекає дружина…

— «Амадісом проти Фрестона» у мене синок зачитувався, — подав голос Санчо. — Все сімейство від Амадіса збожеволіло: «Капкан для Амадіса», «Меч Амадіса», «Амадіс на зоні»… Однак, милостивий сеньйоре, я з наївності своєї думав, що це для простих людей книжки. Що шляхетні добродії ними гидують… — Санчо дивився на Авельянеду настільки ж спокійно і щиро, як перед тим дивився на нього Алонсо, цікавлячись добрими діяннями Дон-Кіхотів.

Авельянеда розсміявся:

— Люб’язний Санчо, ви зачіпаєте давню суперечку… Я кажу і стверджую, що Лицарські романи, якщо їх розуміти правильно, не можуть принести шкоди, а, навпаки, приносять користь. Лицарські романи, друже мій, вічні. Ними захоплюються як простолюдини, так й ідальго, так і сам король… Вірите — одного разу, повернувшись додому, я побачив усе своє сімейство в сльозах — вони плакали, тому що Амадіс помер! І якими ж шляхетними та щирими були ці сльози… Лицарські романи розважають і пробуджують добрі почуття. Вони не обманюють людей, які втомилися від повсякденних турбот і роботи: добро в них неодмінно перемагає зло. У них описується, як має бути влаштоване життя, а не як воно влаштоване насправді — у цьому їхня незаперечна перевага!.. Зрозуміло, якщо не вірити в них беззастережно, як зрештою повірив, — Авельянеда, зітхнувши, поглянув на гобелен, — наш Лицар Печального Образу…

— А, власне, коли Лицар Печального Образу взявся наслідувати Амадіса, — без задньої думки завів мову Санчо, — чому дотепер мені не траплялися книженції «Дон-Кіхот проти велетнів», «Повернення Дон-Кіхота», «Клітка для Дон-Кіхота», «Пристрасть Дульсинеї» і так далі?

Авельянеда запнувся. Крекнув:

— Люб’язний Санчо… Це були б надто сумні книжки. Життя надто сумне саме по собі, щоб читати романи з поганим кінцем… Читаючи книжки про Амадіса, ми радіємо його подвигам, а відтак отримуємо заряд позитивних емоцій, — сусід напутливо підняв палець. — Окрім того… адже, якщо відверто, сам «Дон-Кіхот» написаний геть погано. Таке враження, що автор його жодного разу не перечитував… Зброєносець Санчо з’являється в п’ятому розділі, а прислів’ями починає сипати в дев’ятому! А як змінюються персонажі протягом роману? На початку і наприкінці — це ж абсолютно різні люди! Де авторський, вибачите мене, непрофесіоналізм, невміння розкрити характер героя… І ці нудні вставні новели! Ні, романи про Амадіса пишуть професіонали, вони думають про читача, і читач платить їм довірою і любов’ю…

— Книжки про Амадіса забуваються на другий день, — сухо заперечив Алонсо. — А Дон-Кіхота пам’ятає кожен, хто хоч раз чув про нього.

Авельянеда прищулився:

— А навіщо тоді, сеньйоре Алонсо, ви збираєте вашу чудову бібліотеку? Чи не данина це традиції, заснованій вашим відомим предком? Чи все-таки самі часом почитуєте? Га? Не ніяковійте, сеньйоро Альдонсо, усі ми грішні слабкістю до Лицарських романів, і тільки сноб відмовляється зізнатися в цьому… До речі, щодо Дон-Кіхота, як він «живе в пам’яті народній». Знаєте, що мені сказали мої десяти- й одинадцятирічний племінники, коли я одного разу запитав їх, хто такий Лицар Печального Образу? Вони сказали — «такий божевільний смішний старий, що носив на голові таз для бриття»!

Серед мовчання Альдонса раптом розсміялася:

— Браво, сеньйоре Авельянеда. Вустами дитини, як кажуть… тільки поясніть мені, куди подіти ті листи, які пачками надходять до нас напередодні двадцять восьмого липня? Люди зі всієї Іспанії захоплюються сімейством Кіхано і просять нового Дон-Кіхота освятити своїм перебуванням їхній дах…

— Але ж надходять й інші листи, — посміхнувся Авельянеда.

— Звідкіля ви знаєте? — щиро здивувалася Альдонса.

Авельянеда закашлявся:

— Це природно… Де слава — там і огуда… Особливо коли слава сумнівної якості. Покоління моїх предків, що носили прізвище Авельянеда, жертвували на притулки, на лікарні, на будинки піклування… Подавали милостиню бідним… Уявіть, скільком людям допомогло моє сімейство за століття своєї історії! Скільком людям воно реально, по-справжньому, допомогло! Безкорисливо — не заради слави, не заради листів від захоплених шанувальників…

Авельянеда встав. Демонстративно витер губи:

— Дякую за прийом… Виходить, «Амадіса проти Фрестона» можна у вас попросити?

— Фелісо, знайди для сеньйора Авельянеди «Амадіса проти Фрестона», — з милою посмішкою дала розпорядження Альдонса.

Авельянеда вийшов, розкланюючись і сопучи.