Розділ «Баскетбол»

Сліпий Василіск
* * *

— Це Сашко, — сказав той, що стояв за лівим плечем Антона.

Сашко був двометровим худим хлопцем у полинялій жовтій майці з цифрою «дев’ять» на животі.

— А це Людовик.

Людовик сидів на камені в затінку перехнябленої огорожі. Окуляри в тоненькій гнутій оправі раз у раз сповзали йому на ніс, і він час від часу закидав голову, щоб повернути їх назад. Антон не міг відвести погляду від цих окулярів — його начебто щось притягувало, як за ниточку. Людовик посміхнувся й підморгнув крізь тьмяне скло, і від цієї усмішки та цього підморгування Антонові мороз пробрав по шкірі.

— …А це м’яч.

Оранжевий м’яч лунко підстрибнув, і Антон машинально піймав його. Відчув пухирці на гумовій поверхні — знайомий дотик, що відразу нагадав про щось гарне. Щось від давнього славного часу.

— Сашко в нас грає з Людовиком, а ти гратимеш зі мною, — той, що стояв позаду Антона, вийшов нарешті на світло. Підняв голову, глянув мружачись на небо:

— Ох і пече сьогодні… Ну, ходімо.

Він назвався Мелом, був невисокий — у всякому разі, порівняно з Антоном і Сашком. Носив жовтогарячу футболку з жовто-бірюзовим малюнком на грудях: натюрморт із двох груш та неприродно синьої сливи. Його джинси були закасані до щиколоток і відкривали погляду величезні білі кросівки.

— А ось наше поле. Подобається?

Баскетбольний майданчик був цілком покритий снігом. Сніг — шар завтовшки в палець — підтанув і закляк, і це було неприємно, бо зверху палило невидиме, але від цього не менш пекуче сонце. А сніг лежав.

— Ось що, хлопчики, — Мел усміхнувся, від його усмішки Антонові стало чомусь спокійніше. — Розминайтеся, пристрілюйтеся, а ми з Людовиком подивимося… Давай, Антошо, сміливіше.

Немає нічого більш дивного, ніж грати в баскетбол на утрамбованому снігу. Час від часу кросівки ковзали; довготелесий Сашко дозволив Антонові трохи постукати м’ячем, пробігтися, кілька разів кинути зі штрафного у кільце, а потім вони стали у центрі, віч-на-віч.

Сашко взявся відбирати в Антона м’яч, і майже відразу одібрав. Тоді рвонув до кільця — Антон не встигав за ним; кидок — м’яч забився в сітці. Сашко нервово посміхнувся, потім оглянувся навіщось на Людовика і Мела — ті мовчки сиділи в затінку:

— А ну, давай ще…

Вони кружляли по майданчику, забувши про сніг під ногами та про невидиме сонце над головою. Сашко був, очевидно, професіонал; Антон ладен був припинити гру, опустити руки і здатися.

Якоїсь миті Сашкове обличчя опинилося дуже близько, Антон відчув їдкий запах поту і плутані слова:

— Сачкуєш… Грай! Він же дивиться! Грай, сука!..

Антон розізлився. Розкрив Сашка облудним рухом, нарешті відібрав м’яч, повів по крижаному полю, і з кожним ударом об білий спечений сніг до нього поверталися і навички, і рефлекси, і радість Гри.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Баскетбол“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи