Розділ «Останній Дон Кіхот»

— Алонсо, — гість зам’явся, — ви скаржилися на безсоння, то я дістав для вас чудове снодійне! Набагато ліпше за звичайну цикорну воду!

Й урочисто замок, мабуть, чекаючи на похвалу.

— Він чудово спить, — холодно повідомила Альдонса. — Можете мені повірити, він спить, як дитина.

Карраско не знітився:

— Дуже добре, дорога Альдонса, це просто прекрасно… Але хвилювання, магнітні бури, зміна атмосферного тиску — це все дуже впливає на людей, подібних до нашого Алонсо. Я сам у такі дні погано сплю, що там казати про…

Він запнувся. Зітхнув; обернувся до Панси:

— Санчо, люб’язний Санчо! З вами мені треба теж переговорити… Потім, звичайно. Потім. Адже ви будете супроводжувати нашого ідальго в поході, а мандри Лицаря — це не прогулянка за грибами, тут може бути багато непередбачених випадків, ситуацій, травм — як фізичних, так і моральних… А я почуваю відповідальність за здоров’я Алонсо. За його душевне здоров’я.

Алонсо весело підморгнув:

— Самсоне, за останній тиждень ти схуд і погано виглядаєш. Не можна, щоб лікар, переживаючи за пацієнта, сам потрапив на лікарняне ліжко…

— Я заспокоюся тільки тоді, коли ваш похід благополучно завершиться, — відрізав Карраско, всідаючись до столу прямо навпроти Санчо. Дещо поспішно кивнув Фелісі, пропонуючи наповнити його келих. Випив; витер серветкою губи:

— Санчо… На вас лягає велика відповідальність. Я навчу вас деяким тестам.

— Рушав би ти з нами, — запропонував Алонсо, відсьорбуючи від свого келиха.

— Я радий, що ти ще здатен жартувати, Алонсо… — кисло всміхнувся Карраско. — Санчо, запам’ятайте: ви з вашим хазяїном повинні бачити те ж саме. Якщо ви побачите млини — Дон-Кіхот сміливо може з ними боротися. Але якщо ви бачитимете млина, а сеньйор Кіхано — велетнів, тоді терміново треба повертатися назад, це я вам як лікар кажу…

Санчо перевів наївний погляд з гостя на хазяїна і назад, зітхнув, розвів руками:

— Сеньйоре Алонсо, не розумію, чого від мене хоче цей пан…

Карраско насупився.

— Бачите, Санчо, — Алонсо примирливо усміхнувся. — Сімейство Карраско — друзі родини Кіхано… Ця дружба триває ось уже кілька сторіч.

Альдонса хмикнула.

— Я психіатр, — сварливо повідомив Карраско, — тобто я психіатр-початківець, але мій батько, теж Самсон Карраско, він був світилом психіатрії. Він оглядав ще дідуся нашого Алонсо і звичайно, він оглядав його батька… У мене є архіви двохсотлітньої давнини! Для психіатри дуже важливою є спадковість, і, знаючи історію родини Кіхано, я можу багато напророкувати… — тут він звів губи і скорботно похитав головою. — Спадковість… Ви розумієте? У родини Кіхано така спадковість, що…

І Карраско звів докупи брови, а Санчо обернувся до портретів на стіні — тепер він розглядав їх із підозрою, ніби намагаючись відшукати іскорку божевілля в сумних очах предків Алонсо.