Розділ «Останній Дон Кіхот»

— Що? Прибери…

Дзвякнула, падаючи, дужка цебра, застаралась-заскребла по підлозі тверда щітка, засопіла дівчина. Спідниця заважала їй — і ось, безсоромно задерши поділ, вона заткнула її за пояс, скинула туфлі, мокрою підлогою ступають дві сильні маленькі ніжки, оголені майже до стегна…

Санчо затаїв подих. Мокра підлога була як дзеркало, дівчисько спеціально тупцювало по мокрому… Чи вона невинна до ідіотизму, але навряд чи, наскільки Санчо встиг розпізнати Фелісу — навряд чи…

Алонсо припинив свої роздуми. Відірвав очі від портретів, глянув на служницю, шкода лише, Санчо зі своєї схованки не міг розгледіти, ЯК САМЕ глянув…

— Сеньйоре Алонсо, — Феліса наблизилася до самого крісла. — Отут під крісло пробка закотилася від вина, дозвольте, я дістану…

— Що?

— Пробка від вина, — вперто повторила Феліса. — Я дістану. Пробка. Від вина.

— Пробка?

— Від вина! — тепер Феліса незрозуміло чому зраділа. — Ви сидіть-сидіть… Я так дістану…

І, нахилившись, служниця полізла під крісло, і тонка тканина спідничини небезпечно натягнулася на її розкішному задку.

На те і було розраховано.

— Знайшла? — глухо запитав Алонсі, і Санчо знову не міг зрозуміти, з яким виразом він дивиться на круглі Фелисині сідниці.

— Ось, — Феліса вилізла нарешті з-під крісла, і в руках у неї дійсно, здається, була пробка. — Ось… Пробка. Від вина.

— Від вина, — механічно повторив Алонсо.

— Сеньйоре, — Феліса продовжувала стояти перед ним на колінах, — а хочете, я її з’їм?

Алонсо мовчав, і дівчисько, скривившись, спробувало відкусити від пробки шматочок. Відкусила! Жує!

— Перестань, — у голосі Алонсо прозвучав переляк. — Кинь негайно! Ти що!

— Сеньйоре, — сказала Феліса тихо, — вам правда буде шкода, якщо я вмру?

— Що ти мелеш, — роздратовано кинув Алонсо.

— Ні… Сеньйоре! Будь ласка… не дивіться на мене так суворо! Якщо я винна, покарайте мене…