Вовча сить (повість)

Сліпий Василіск

Вовк відкрив жовті очі. Дим мимоволі відсахнувся.

— Їй недовго залишилося, — тихо сказав Люк. — Вовчиці… Вона вмирає.

* * *

На площу вони прийшли найпізніше. Хтось уже розпалив багаття замість Дима; Лана, побачивши Дима і Люка разом, здивувалася і, здається, повеселіла.

— Може, ти поспіваєш? — запитав у неї Дим.

Вона похитала головою:

— Ні. Тепер не варто.

Вони сіли поруч, і Лана, колись небагатослівна в присутності Дима, почала раптом розповідати, докладно і відверто, хоча її ніхто про це не просив. Вона розповідала, як на неї раптово впала слава, як величезні юрби плескали і підспівували, і як вона втрачала голову від миттєвої влади над ними… Як значки з її портретом носив кожен другий, а плакати майоріли на всіх афішних тумбах, і заради того, щоб тільки торкнутися її, люди штовхалися ледве не на смерть…

І як потім сталася навала, і слава її станула, як кусочок масла.

І як їй доводилося битися в черзі за пайок.

Як її перестали впізнавати і пам’ятати, всі про неї забули, і як з’явився Люк…

— Усе-таки даремно ти перестала співати, — сказав Дим, коли Лана нарешті захрипла і замовкла.

— Ні… Усе правильно, — втрутився старий, що досі мовчав. — Розумні істоти не повинні ходити отарою… у тім-то й уся річ…

І Дим відчув, як усередині його закипає незрозуміле роздратування і протест проти цієї старої, незаперечної, банальної істини.

* * *

Вовки з’явилися на окраїнах. Збиратися вечорами на площі стало небезпечно; щоранку і щовечора — у сутінках — Дим запалював смолоскип і піднімався на дах.

Сусід праворуч — їх з Димом розділяли три спустілі двори — подавав своїм смолоскипом сигнал «усе в порядку». Прийнявши сигнал, Дим те ж саме повідомляв сусідам ліворуч, а ті відповідали, передаючи сигнал далі…

Одного холодного ранку — на білій шерсті Дима лежав товстий шар інею — сусіди ліворуч не відповіли.

На світанку Дим вийшов на вулицю — і відразу побачив вовчі сліди.

…Перед будинком уже стояли двоє хлопців із двору навпроти. Тупцювали, втягнувши голови в плечі, не зважувалися ввійти. Сніг перед будинком був утоптаний вовчими лапами, і входити, власне, було вже не потрібно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 34. Приємного читання.