Розділ «Вовча сить (повість)»

— А яку тему диплома тобі зарізали? — запитав Дим.

Ганчірочка трісла; Люк опам’ятався. Обережно поклав у цебро обидві кошлаті половинки:

— Та так… Я розробляв альтернативу… маячкам.

— Розробив? — швидко запитав Дим.

Люк помовчав. Відвів очі:

— Ні. Коли стало зрозуміло, що ця навала… Я цілими днями сидів… я думав: зараз я знайду панацею — і прославлюся. Я буду… знаменитішим, ніж Діва Донна, — він невесело посміхнувся. — І вона мене полюбить…

— Не вийшло? — запитав Дим, заздалегідь знаючи відповідь.

Люк хитнув опущеною головою:

— Не вийшло. Знаєте, серед дослідників ходила така байка… що Арті-Польовий не видумав маячки. Що він здер ідею в якійсь старій книзі, а джерело потім знищив. Що з нашим рівнем технології неможливо додуматися до такого… що треба знати про фізіологію вовка в десять разів більше, ніж міг знати Арті. Тощо… І ось коли я сидів, і була паніка, повні вулиці біженців, їжі ні травинки… А я сидів у лабораторії і щосекунди все чіткіше розумів, що спроби мої смішні, і правильно мені зарізали тему… Я зневірився, і тоді мені здавалося, що ці плітки мали під собою ґрунт.

Дим оглянувся.

Стіни лабораторії раптом нависли над ним, як нависали колись безрозмірні простори Хазяїнів. Щільно загвинчені ємкості з реактивами, громіздкі прилади з тьмяними дисплеями, переплетення дротів і гори лабораторного посуду — все це видавалося фальшивим, муляжним, мертвим.

— Виходить, не було ніякої науки, — почув Дим власний голос. — Було наслідування… боязке повторення давно зробленого, давно пройденого… Гра в науку… Так?

— Hi, — люто сказав Люк і відвернувся. — Йдемо… я дещо вам покажу.

— Ей, — неголосно покликав Дим.

Ті троє, що лежали на купі ганчірок, в’яло поворушили вухами. До Дима повернулося три пари байдужих очей — скляні ґудзики, блискучі, але безглузді.

Дим ледве стримався, щоб не позадкувати.

— Це…

— Так, — промовив Люк за його спиною. — Це ті… яких стрижуть і їдять Хазяї. Це наші предки, точніше, наші невдачливі двоюрідні брати… Їх сюди привезли ще дітьми. Багато років тому. Було двадцять два. Залишилося троє…

— Навіщо? — по паузі запитав Дим.

— А як інакше? Біологія, медицина…