Вовча сить (повість)

Сліпий Василіск

* * *

— Диме! Диме!!

Він прокинувся від того, що хтось гупав у двері знадвору. Глянув у щілину — темно; невже він проспав ранок? Невже хтось насмілився пройтися вулицями у темряві?

— Диме! Відчиніть… Швидше…

Він відімкнув засув. Двері відчинилися з темряви в темряву; у застояне повітря кімнати ринула крижана і свіжа ніч.

Увірвавшись до будинку, гість ледь не збив хазяїна на землю. Дим здогадався, що це був Люк тільки по голосу і запаху.

— Щось із Ланою?!

— Ні, — видихнув Люк. — Усе гаразд… Диме, — і Люк заплакав.

Дим узяв його за барки, струснув так, що тільки зуби в темряві клацнули:

— Що сталося, кажи!

— Я зрозумів, — прошепотів Люк крізь сльози. — Я знаю… Я знаю, як треба. Я здогадався. Сам.

* * *

— Потім ми все відновимо, — сказав Люк, ніби вибачаючись за розгром, який панував у лабораторії. — Згодом… У нас буде багато часу. Багато часу, багато їжі… І жодного вовка. Уявляєш, як ми житимемо?

Лана усміхалася під багатошаровою марлевою пов’язкою.

Дим одну за одною відкривав темні ампули, забруднені зсередини блідо-зеленуватою пудрою. Обережно висипав вміст у мідну посудину, за металом і формою схожу на дзвіночок.

— Оце у нас буде життя! — захоплено говорив Люк, розминаючи желатинові коржі. — Я, напевно, буду професором. Уявляєш? Уявляєш, що вони заспівають, коли довідаються…

І він засміявся крізь марлю.

— А для нас… це точно безпечно? — неголосно запитала Лана.

— Великий Лідере! Ну я ж тобі пояснював! Окрім того, я на собі раз сто перевірив…

— Ти перевіряв на собі? — ще тихіше запитала Лана, і в її голосі звучав такий жах, що Люк знітився.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 36. Приємного читання.