Вовча сить (повість)

Сліпий Василіск

— Ну… на собі я остаточний склад перевірив. А доти пробував на цих, лабораторних…

Лана стояла, ніби перед вовком — такий жах, така туга були в її очах.

— І як? — запитав по паузі Дим.

Люк зітхнув:

— Але ж… зовсім без похибок не виходить. Шлях пізнання — шлях помилок…

І винувато обійняв Лану, а та, грубо вирвавшись, стягнувши з обличчя пов’язку, кинулась геть. Люк чимдуж шугонув за нею, а Дим, акуратно підібравши з підлоги білий клаптик тканини, зрозумів, що посміхається, і в посмішці цій немає радості, але немає і злості, й почуття, яке володіє ним у цю хвилину, називається гострою сумною заздрістю.

* * *

— Все, — крикнула з даху Лана. — Йдіть!

— Пробач, — сказав Дим, дивлячись у розтоптаний мокрий сніг.

Він не міг себе змусити подивитися заручнику в очі — своєму невдачливому двоюрідному братові, стадній тварині, яка здатна, однак, повною мірою відчути жах смерті.

До чавунної огорожі був прив’язаний в’язень лабораторії, єдиний, який вижив. Уперше за багато тижнів він наївся донесхочу — наковтався брикетної трави впереміш із позбавленими запаху гранулами.

— Йдіть! — квапила Лана. — Уже час…

Іржавими залізними сходами вони піднялися на дах.

Сутінки остаточно загусли. Той, прив’язаний, здавався невиразною білою плямою на темному снігу.

Дим повернувся до Лани:

— Повертайся до будинку… Люку, йдіть обоє. Швидко.

Лана не заперечила. Люк допоміг їй пробратися слизьким дахом до слухового віконця; Дим чув їхній подих, і хлюпання багнюки під ногами того, хто намагався звільнитися від мотузки, що його сплутала; вовки були близько, їхню присутність відчували й Дим, і той, кому випала роль приманки.

Дим приносив у жертву живу істоту. Істоту, схожу на нього з точністю до волосини, до візерунка вен і судин, істоту, яка відчуває біль і наближення кінця.

Найкраще було зараз піти слідом за Люком і Ланою — але Дим залишився.

Далеко, осторонь від промислової зони, завили тонко і жалісно, й від цього суму Дим перетворився на тремтячу грудку, а той, прив’язаний, забився і закричав.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 37. Приємного читання.