Вовча сить (повість)

Сліпий Василіск

— Виходить, не було ніякої науки, — почув Дим власний голос. — Було наслідування… боязке повторення давно зробленого, давно пройденого… Гра в науку… Так?

— Hi, — люто сказав Люк і відвернувся. — Йдемо… я дещо вам покажу.

* * *

— Ей, — неголосно покликав Дим.

Ті троє, що лежали на купі ганчірок, в’яло поворушили вухами. До Дима повернулося три пари байдужих очей — скляні ґудзики, блискучі, але безглузді.

Дим ледве стримався, щоб не позадкувати.

— Це…

— Так, — промовив Люк за його спиною. — Це ті… яких стрижуть і їдять Хазяї. Це наші предки, точніше, наші невдачливі двоюрідні брати… Їх сюди привезли ще дітьми. Багато років тому. Було двадцять два. Залишилося троє…

— Навіщо? — по паузі запитав Дим.

— А як інакше? Біологія, медицина…

— Вони були тут увесь цей час? Коли нічого їсти…

— Я випорожнив матраци, — сказав Люк, ледве витримуючи його погляд. — Стара солома… І я своє віддавав.

— Їм?

Люк помовчав, начебто зважуючись. Нарешті, нервово потер руки:

— Це ще не всі… Йдемо.

Вони довго йшли вузьким коридором, який кепсько пахнув; піднялися стрімкими крученими східцями, і Дим побачив обнесену залізною сіткою споруду.

За сіткою, у ременях, у переплетенні шлангів…

Дим на повірив своїм очам.

У верстаті був щільно оповитий трубками, прикутий до залізної стійки облізлий вовк.

— Була наука, — сказав Люк, начебто хвора тварина у верстаті могла підтвердити чи спростувати цю істину. — Були… напрацювали матеріалу предосить. Ось тільки використати…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 33. Приємного читання.