Вона здригнулася. Останніми тижнями ім’я його стало більш ніж знаменитим.
— Ось, — він простягнув їй круглий значок із її зображенням, що майже стерлося.
Вона подивилася — з осторогою, не торкаючись значка. Підвела на Дима карі, круглі, дуже розгублені очі:
— Так… Але чому…
— Він урятував мені життя, — пояснив Дим. — Життя, розум… там.
— Я рада, — пробурмотіла вона. — Але… у цьому немає моєї заслуги.
Якийсь час вони мовчали; він розглядав її, а вона відверто мучилася. Не знала, що йому сказати, і соромилася вигнати його.
— Чому ви не йдете з усіма? — запитав нарешті Дим.
— Бо я не хочу, — пошепки відповіла дівчина.
Помовчали знову.
— Ви, напевно, гарна співачка, — сказав Дим. — Шкода, що я ніколи не чув, як ви співаєте.
— Тепер вже і не почуєте, — сказала дівчина, відводячи очі. — Я більше не співаю.
* * *
— Записок Арті-Польового не збереглося, — сказала сухорлява бабуся, вдова великого винахідника. — Те, що кажете ви, на мій погляд — велике блюзнірство… Арті був чесною людиною і чудовим ученим. Тепер таких немає… Я впевнена, що Арті винайшов маячки, а не знайшов ідею в старих джерелах. Але в мене немає доказів.
— Спасибі, — сказав Дим. — Пробачте.
Бабуся залишилася одна у величезному, на сто чоловік будинку. Колись сімейство Полів було чисельним і славним; тепер бабуся залишилася одна. Хтось загинув, хтось біг у степу, хтось пішов з караваном до Хазяїв.
Дим вийшов на вулицю і довго дивився в жовтувате, затягнуте гаром небо. Десь горів степ: чи то випадково загублений смолоскип, чи жест розпачу — гинути, то усім…
Він пішов, непомітно залишивши на бабусиному столі півпайка брикетної трави.
* * *
Глибокою осінню на дахах, у палісадниках і під парканами піднялася бліда, здивована, сильно запізніла трава. Кожне стебло зривали губами і довго катали язиком.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 29. Приємного читання.