Розділ «Глава 4»

— Га?

— Він сказав би мені «молодець», — повторила дівчина.

— Василь Петрович католик, свята людина, насправді віруюча, а не декларативно. Він визнає лише адресну допомогу і терпіти не може безликої доброчинності, бо вважає, що в таких випадках гроші йдуть не в латані кишені, а в шкіряні портмоне. Прошу вас, йдемо вже — я змерзла, як цуцик.

— Я не хочу, — з останніх сил опирався старенький, — щоб у тебе були неприємності. Ти ж поспішаєш кудись, я бачу.

— Усі справи можна відкласти, окрім добрих справ. Вони не чекають.

Гарно сказано, раба Божа Світлано, чорт забирай… тобто, я мав на увазі, круто!

Господи, попереджаю: будеш поминати нечистого — доведеться мити рот із милом, і сто разів читати «Отче наш»! Краще допоміг би мені вмовити цього старого віслюка.

Вибач, сьогодні ти твориш дива. А в мене вихідний. День народження. Бажаю успіху!

Успіх — успіхом, а без удачі тут точно не обійшлося, думала Лана, витягуючи дідуся з маршрутки, — щоб запхати його туди, а це означало капітуляцію, їй знадобилось всього-на-всього двадцять хвилин. Ще п’ять на дорогу до готелю, і не пройшло й півгодини, як вони урочисто вступили в однокімнатний номер. Не зважаючи на слабкі протести і сором’язливість старого, Світлана ледь не силоміць стягнула з нього наскрізь промоклий одяг, загорнула в пухнатий рушник і відправила в душ — гаряча вода подавалась тут цілодобово і це була розкіш. Доки старий хлюпався в кабінці, хрипкувато щось наспівуючи, Лана вийняла з гаманця три купюри по сто гривень і поклала їх на тумбочку біля ліжка.

Дідусь з’явився в кімнаті з рушником на стегнах, худий, як колгоспне курча. Похапцем вибачившись, він схопив свої речі і відніс їх в душ із явним наміром випрати, а потім повернувся й сказав:

— Хай Господь тебе благословить, доню.

— Ви краще лягайте. Під ковдру. Ось так. І трохи поспіть. Як прокинетесь, замовте щось із буфету, ціни тут нормальні, я перевірила. І головне — випийте вина чи коньяку, вам треба зігрітися. А потім, коли висохне одежа, зможете зайти в крамницю. Мені вже пора.

— Бог віддячить тобі, дитино, за твою доброту.

— Неодмінно, — Світлана гірко всміхнулась. — Бог і так мій боржник.

— Це правда, — сказав старенький так серйозно, що у Лани виникло моторошне відчуття, ніби він знає, про що говорить. — Але Творець — найщедріший кредитор і дуже порядний боржник. Він завжди оплачує свої рахунки і прощає іншим їхні провини.

— Сподіваюсь на це.

— Ти мені вір, — старець підморгнув. — Я про це дізнався не з чуток.

Голодний, холодний, а потім у душі розпарився, ось і почав марити, сама собі пояснювала Світлана, виходячи з готелю. Трішки поспить — і все минеться.