Розділ «Глава 3»

Лана аж здригнулася з переляку.

— Я що, вже почала думати вголос?

— Ні, це я трохи вмію читати думки, — Ія сором’язливо усміхнулась, немов вихована леді з американського півдня, яка зізнається, що вміє думати взагалі. — Я, знаєте, відьма.

— Хто?

— Відьма. В хорошому сенсі цього слова.

— Від старослов’янського «відати»?

— Саме так. Таких ще називають ясновидицями, хоча особисто я це визначення не сприймаю, бо ніяких видінь не маю, а маю лише загострене чуття і краплю здорового глузду.

Світлана злякано озирнулася — Ія засміялась.

— Перевіряєте, чи відкидаю я тінь?

— Та ні, боюся, щоб ваш чоловік це не почув!

Ія і собі озирнулась, охопила поглядом Іванка і Яся, які, відстаючи від жінок на кілька метрів, мов старанні ослики, тягнули весь багаж, і знову засміялась.

— Не турбуйтеся, він знає. Я його відразу попередила. Ще перед весіллям.

— Він від вас молодший? — тихо спитала Лана.

— Так. На дванадцять років.

Від здивування Світлана зупинилась — ззаду на неї налетів Ясь, відразу ж вибачився і ввічливо почекав, доки жінки рушать з місця.

— На скільки?

— На дванадцять. Йому двадцять п’ять, а мені — тридцять сім.

На мить у Лани просто язик віднявся.

— Ви не… — нарешті пробелькотіла вона.

— Не виглядаю на тридцять сім? Ясна річ! Як би я могла втримати біля себе молодого мужа, виглядаючи на такі мохнаті роки?