— Олесю, — Лана не втрималась і фиркнула, обіймаючи наївного короля, — вгамуйся. То я пожартувала.
— Тобі сподобалось?
— Ніколи не зніму його, присягаюсь. А де ти навчився робити прикраси?
— В нас був один майстер… чужинець. Чорнявий, як ти, — Олесь засміявся спогадам. — Я називав його дядьком, і бігав за ним по урочищу ткаль, де він жив, аж доки він не погодився вчити мене. Це був брат мами Ганни, Сава. Всі думали — і я поміж усіх — що королем мені не бути, тому я й вирішив стати золотих справ майстром.
— Се нагадало мені, як колись, дуже давно, у ще одній імперії — Османській, всі принци… королевичі, — похапцем виправилась Лана, — вивчали якесь ремесло, на випадок, якщо вони залишаться без багатства, без влади — щоб могли якось прожити.
— Це дуже мудро, — зауважив король.
— Авжеж, дуже, якщо не рахувати того, що жодному з них це вміння не пригодилось. Той, що сходив на престол, мав володіти лиш одним ремеслом — умінням правити, а всіх його братів — і рідних, і єдинокровних негайно страчували, аби вони не зазіхали на престол.
— Усіх-усіх? — Олесь, здається, їй не вірив, бо слухав із захопленням, мов казку.
— Так, навіть немовлят.
— Ти не жартуєш?
— Ні, та ті часи давно минули.
— А з чого брали ті твої…
— Османи.
— Османи, так. То з чого вони брали, що якийсь брат неодмінно зазіхатиме на владу?
— Бо це вже траплялося раніше. Усі прагнуть влади — чи не так?
— Не знаю, — Олесь замислився. — Не знаю, — повторив він. — Ну, тобто як, звичайно, прагнуть — її всі прагнуть, та вбивати за неї — це вже, по-моєму, якесь дикунство.
— А хто ж і є ми, як не дикуни?
— Той світ, в якому ти жила, дивний. І жорстокий.
— Без сумніву.
— І прекрасний, — це було не питання, а ствердження. Лана підвела брови, здивована.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Містичний вальс» автора Очкур Наталія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 17“ на сторінці 3. Приємного читання.