Розділ «Глава 11»

Як для наказу, це прозвучало аж занадто ніжно, і королеві помітно не сподобалося оте «будь ласка», чого не можна було сказати про Лану. Лані, навпаки, се сподобалось — та так, що вона очей не годна була відвести від некрасивого лиця короля, споглядаючи на нього так жадібно, що й сама тому чудувалась. Вона хотіла почути ще щось, байдуже що, нехай навіть «забирайся геть», аби його вимовив цей голос, лагідний, дзвінкий і ніжний. Лана не рухалася з місця, король не зводив із неї очей і теж мовчав; пауза затягувалась і важчала. Королева не витримала першою — зневажливо фиркнувши, вона поцікавилась:

— Чужинка оглухла?

— Припни язика, жінко, і шануйся, — голос короля не підвищився і на пів-октави, проте Ія принишкла, мов миша, яка десь зачула кота. — Не думаєш же ти, справді, що я дозволю тобі зневажати гостю в нашому домі?

— А як ти збирався її поважати?

— Для чого ти прийшла сюди, Іє? Ти дбати про мене хотіла? Тримайся, як те належить королеві — іншого піклування мені не потрібно! — і, знов звертаючись до Лани, Олекса проказав:

— Даруйте їй. І залиште нас, прошу.

До клятих ніг немов пудові вериги прив’язали, і Лана йшла до виходу нестерпно довго навіть для неї самої, та все ж знайшла в собі сили вклонитись, зупинившись біля дверей, і стримано промовити:

— Не забудьте — час приймати зілля, мій пане.

Дражливий усміх торкнувся вуст короля при згадці, як саме він приймає те зілля.

— Я не забуду, — з таким притиском мовив Олекса, що лиш глухий не розчув би, що він має на увазі щось інше, аніж відвар трав, котрим, як усі вважали, поїть короля чужинка.