Розділ «Про користь сексу»

— Скромні?! — вигукнула Інга. — Навпаки, нереальні. Ви ж усі…

Я мився і слухав лекцію про те, які ми усі деграданти і наволоч, дивуючись, що все більше її розумію. Дійсно, навіщо такій жінці зайві проблеми на власну голову?

— Між іншим, я не образився. Пробач, що у такому вигляді, — я розвів руками, влаштовуючись на дивані. — Футболку довелося випрати.

— Молодець, — здивувалася вона, підкреслено розглядаючи мене — в самих штанях. — Тут ти, звичайно, набагато вище середнього рівня. Давай, тепер я пішла, а ти поквап ту даму, нехай якусь трапезу принесе у номер, якщо у них таке практикується. Ресторанами я вже сита по горло! Давай, на свій розсуд. Тільки мені м’ясного не замовляй, хто їх знає, з якої дохлятини вони тут готують…

Інга насолоджувалась у ванній довго, і коли вийшла, усе вже було на столі.

— Стіл сам протирав, — я чомусь намагався імітувати її в’їдливість. Виходило добре, ще б… — Смачного.

На ній була чиста сорочка з підгорнутими довгими рукавами і джинси. Мені вона простягла футболку.

— А налізе? — засумнівався я. — Де взяла?

— Завжди з собою вожу. Життя ж у роз’їздах.

Її футболка на мені не репнула, ми сіли вечеряти.

— Незручна ситуація, — сказав я, коли вона спитала, чого я так мляво їм. — Ніколи не думав, що буду з тобою на «ти», наодинці та ще й за вечерею за твій рахунок.

— Ну, я також не планувала вечора при свічках, — скривилася вона, — з…

— З людиною не зі свого кола, — договорив я.

Не знаю вже, які б слова підшукала вона сама для визначення мого статусу, якби я не підказав.

— Та припини… Усі ми з одного кола… — махнула рукою Інга.

— Ні, — твердо сказав я. — Я не з твого.

— Чому? Тому що не директор власної фірми?

— Та ні, — пояснив я. — Тому що не хотів би, щоб бензин був по двадцятці за літру.

— Хмм… — вона не приховала свого здивування. — А мені вже здалося, що я тобі в усьому подобаюся. Не треба бути самовпевненою!

— У всьому крім цього, — ввічливо пояснив я. — І потім, я не сказав, що не подобаєшся, просто деяких твоїх позицій не розумію. Пенсіонер, на мою думку, також повинен мати змогу завезти на дачу дві дошки у багажнику. І не менше, аніж ми з тобою, має право стояти перед світлофором. Та й потім… я б не сказав, що у нас «країна олігофренів». Усякі є.