Розділ «Епілог»

Останнє сказано глузливо і з неабияким сарказмом.

— Чому довічний? — не зрозумів я, пропускаючи повз вуха решту тиради. — З Емісаром давно покінчено. І забуто.

— А якого ж біса ти їдеш?! Подумай добре! Емісар хто такий? Людина, котра виконує у чужій країні якусь таємну політичну місію…

— А у моєї поїздки яка таємна політична місія? — викочую я очі. — Уперше чую!

Інга заспокоюється і починає пояснювати.

Я слухаю уважно, спочатку не розумію, а потім довго сміюся. Уявити все так вміє тільки вона.

— Ти повернешся?

Руки Інги спокійно тримають кермо, очі стежать за дорогою. І голос спокійний, діловий. Без найменшого натяку на здригання.

— Тільки не кажи, що закохалася.

— Ні, — зітхає вона. — Не переживай. На щастя, там у Мексиці це тільки здалося. Але хотілося б знати.

Інга є Інга. Що вдієш. Я стискаю її руку і дивлюся в очі, адже мені нічого приховувати.

— Повернуся. Можеш не сумніватися.

Нарешті машина зупиняється.

— Не передумаєш? — Вона дивиться тепер майже по-материнськи, щиро шкодуючи мене. — Це ж авантюра…

— Ні.

Ми з нею справді по-різному сприймаємо світ. Тому оце моє коротке і рішуче «ні» Інга відносить до свого «не передумаєш». Я ж ставив наголос на іншому — це не авантюра.

Будь-що я маю потрапити туди, адже для мене відтепер це питання життя і смерті. Я маю врятувати двох надзвичайно дорогих мені людей і крім мене цього не зробить ніхто у цілому світі. Тому за кілька тижнів я буду у Сполучених Штатах, хоч чого б це мені вартувало. Там розшукаю Дена Крейтона й обов’язково зустрінуся з ним. Інтуїція підказує, що мільйони духовного наставника «Яничарів» не зникли безповоротно у глибоких кишенях цього американця. Так, так… Ті самі мільйони, які після згаданих подій той, кого ми звикли називати Марком, таки не забув і не пошкодував «відстібнути» мені. А знайомий з моїми химерними мріями, він безпомилково визначив місце, куди їх можна було б найдоцільніше і найбезпечніше прилаштувати. Напевно, і я також для нього залишився насамперед людиною, яка теж має Мрію.

Але не їхнє повернення, як таке, жене мене у подорож, хоч ота «зелень» украй необхідна для порятунку тих двох, що зависли на краю безодні. Ден Крейтон — людина, яка дуже багато вирішує у Голлівуді, якщо взагалі не все. Так-так, у тому самому Голлівуді, про який усі чули і який є найпотужнішою машиною світової кіноіндустрії. Щось підказує мені, що ми з ним знайдемо спільну мову і гідне застосування частини цього капіталу, адже на все я не претендую. І от тоді станеться багато цікавого і непередбачуваного.

Вийшовши у відкрите море, галера несподівано змінить курс і повернеться до Кафи, де з безмежних рядів невільничого ринку хитрий та далекоглядний Мехмет, не встоявши перед спокусою, приведе загорнуту у таку ж саму тканину дівчину, яка говоритиме мовою невірних, як і полонянка. Підміну помітять, але ятаган у руці Тубілая звик захищати жінку на ім’я Марія, тож примусить навічно замовкнути незгідних. І вже невдовзі великий османський правитель Сулейман-паша, якого чомусь «заклинило» на бажанні мати дружиною красуню-українку, звеличить чорбаджі Мехмета, зробивши його начальником своєї особистої тепер уже сорокатисячної гвардії, а сам при цьому замість щирої та лагідної Марії отримає хитру та підступну відьму Роксолану, з якої і почнеться занепад великої Османської імперії.

Звісно, це не те, для чого варто їхати до Штатів, оглядаючись підсвідомо, чи бува який забутий агент їхньої розвідки не почує з відстані моє «праве» серце, хоч саме у цьому побачила суть поїздки прагматична Інга, охрестивши емісаром уже удруге. Мав я на увазі всю Османську імперію, щоб отак ризикувати. Це лише умова, необхідна у цьому разі. Тому її буде дотримано. І тоді відважний воїн Тубілай все-таки згадає своє справжнє ім’я, зрозуміє нарешті, чому стискається його серце від співів жайворонків у степу, і сам зробить щасливою жінку на ім’я Марія — найгарнішу в усіх безмежних володіннях всемогутнього Аллаха.