Розділ «Хто є хто»

Інга сиділа з кам’яним обличчям і мовчала. Я знав, про що вона думає. Точніше, про кого.

Літак несподівано кілька разів сильно хитнуло, потім за дверима у напрямку кабіни почувся якийсь грюкіт. Ми злякано принишкли, тільки Огарьов, здавалося, не звернув на це ніякої уваги. І одразу ж наш курс вирівнявся, а на стінках салону чомусь увімкнулися ліхтарі.

— Сподіваюсь, я задовольнив усю вашу цікавість, — заплющуючи очі, прошепотів старий. — Хіба ще… ну, ти й сам мав здогадатися… У підвалі — так… усього-на-всього мильна булька… для Марка… сироватка для зворотніх перетворень. Вони однаково нічого не втямлять… А ми… і так розуміємо, що флоїдів… не буває…

— Ні, не задовольнили, — коротко і впевнено промовив я. — Я все одно вам до кінця не вірю. А з вашої розповіді можу без вагань повірити лише в одне — ви страшна людина. А все решта… Те, що ви тут щойно наплели, воно виглядає гарно і дотепно. Але казочка про Емісара була не гіршою. Та й що казати, ваш науково-фантастичний роман про нашестя флоїдів не менш цікавий. Я свого часу, особливо коли покопирсався у флешці, почав серйозно думати, а чи не повірити. У вас багата фантазія. І ви, схоже, дійсно майстер дезінформації. Хто знає, як з цією черговою байкою? А знаєте, що головне у моїх сумнівах?

Розплющивши очі, Огарьов мовчки дивився на мене.

— Так от, головне тут здоровий глузд. Ваша діяльність понадсекретна і вона дійсно жахлива. А чому мені не дуже віриться у цю останню байку про «яничар» — подумайте самі. Професіонал вашого рівня не може впадати у почуття і викладати свої професійні таємниці, навіть будучи при смерті. Це віддає дешевизною примітивного серіалу. Тим паче, ви ще можете занапастити всю свою справу. Ви ж поки що живі. От зараз десь сядемо, дивись і потрапите ще до лікарні, ну і там як Бог дасть. А ви вже тут «злили» стільки інформації… Ні! Ви самі казали, що розвідник має прораховувати усі, навіть малоймовірні варіанти. Тож…

— Усі, — погодився Огарьов. — Крім зовсім неймовірних. Сісти ми тепер аж ніяк не зможемо. Не хотілося б, — він глянув на Інгу, — щоб загибель вашої сестри втратила сенс…

Мурза озирався дедалі частіше і тривожніше. Там, у таборі, залишився Альфар-Нагі, але до кінця Менгу-Гірей не довіряв нікому. Тим паче вночі з табору міг вислизнути хтось з продажних нукерів і, діставшись до буджаків, розповісти про його хитрість. І тоді…

Про те, що сталося б за таких умов, краще не думати. Менгу-Гірей розумів, що на рівнині, де залишився табір його основних сил, воїнам бея не вдасться роздивитися, що робиться всередині, за колом, утвореним возами. І далі все залежатиме від того, чи зуміє Альфар-Нагі утримати за цим колом усіх своїх воїнів так, щоб до бея не дійшла звістка про те, що кілька десятків ногайців з самим мурзою на чолі та чужинцем погнали ясир далі у надії дістатися Кизикермена і сховатися за його стінами.

Чим далі, тим більше мурза переймався думкою, що, можливо, дарма не послухав чужинця і потяг із собою бранців. Це значно сповільнювало їхній рух, але як залишити нещодавнім союзникам, а тепер ворогам, здобич, що дісталася такою ціною? Хоч що кажи, триста рабів варті у Кафі дорогої ціни. Та й шукати захисту в сераскира легше з багатою здобиччю, адже однаково буджаки не відчепляться. Тож краще віддати частину сераскиру у пошуках захисту, якщо вже війни не уникнути.

Та коли Менгу-Гірей повертався і бачив султанського воїна, сумніви його ставали сильнішими, адже попереду яничар-аги сиділа жінка, варта більшого, аніж усі невільники разом узяті. Що як і бей тієї ж думки? Тоді він, Менгу-Гірей, дарма волочить за собою цей тягар. Та вибір зроблено, і тепер залишалося тільки картати себе за жадібність і недалекоглядність.

Сонце пекло немилосердно і Марії вдавалося до цього часу ховатися за кремезною постаттю свого кривдника та рятівника. Вимучена, вона схилилася до його грудей, які погойдувалися в такт ході коня. Дівчина заплющила очі, намагаючись зберегти сили, оскільки розуміла, що багато випробувань ще попереду.

Тубілай не оглядався, відпустивши повіддя. Караван рухався повільно і він знав, відчував, що їх швидше за все наздоженуть. Хитрість мурзи, як на його думку, годилася хіба для власного заспокоєння. Побачивши табір ногайців, буджаки мали б у першу чергу об’їхати його і роздивитися, чи не веде якийсь слід ще далі, у степи. А слід, залишений трьома сотнями бранців, був такий, що…

Опівдні попереду блиснув своїми водами Інгул. А невдовзі прискакали троє нукерів мурзи, залишені позаду. Буджаки наздоганяли. Їхні основні сили рухалися слідом, не піддавшись на хитрощі Менгу-Гірея. Надія дістатися Кизикермена розвіялася, наче дим.

Острів, який огинала течія річки, був єдиним порятунком. Розумів це і мурза. Ближчий берег острова пологий, щоправда, неширокий і його б могли боронити кілька десятків воїнів, ставши пліч-о-пліч, навіть перед чисельно більшим ворогом. Інші береги острівця високо здіймалися над швидкою течією і вилізти на них було б надзвичайно важко. Переправа забрала чимало часу. Бранців переправляли купками, глибина в окремих частинах річки не дозволяла переходити дном. Крики нукерів змішувалися з плачем дітей, жінок. А щойно переправа скінчилася, появилися перші вершники бея.

Буджаки розташувались уздовж берега й обстежували підходи до острова. Їх збиралося дедалі більше, а войовничі вигуки свідчили про намір взяти приступом влаштовану мурзою фортецю. Ногайські воїни перекрили весь пологий берег, яким можна було зайти на острів з води, але їх насилу вистачало навіть для цього. А бей уже готував загін найзавзятіших, готових дертися з тилу на крутояри. Мурза зрозумів, що втримувати ці позиції довго не вдасться.

Перший наступ буджаків було відкинуто назад у річку. Вони попливли на конях і ногайські стріли влучали у коней, вершників, здіймаючи справжній вир тіл у каламутній воді Інгула. Лише деяким з них вдалося досягнути мілини, де їх зустріли воїни Менгу-Гірея. Тут у перших рядах бився і Тубілай. Небагато з них зуміли повернутися на свій берег. А там уже готувалися плоти для переправи в обхід, прибували нові буджацькі загони.

Вона сиділа на кручі під деревом під охороною двох нукерів. Тут, біля великого каменя, лежав і Менгу-Гірей, поранений стрілою у першій сутичці.

Марія скрикнула, побачивши кров, і потяглася рукою до грудей Тубілая. Та одяг виявився неушкодженим. Вона мовчала, проте очі висловили усе.

— От бачиш, невірна, — промовив яничар-ага, опускаючись поруч, — ти вже готова молитися своєму богові, аби той захистив мене. Ще не побачивши найсвітлішого, ти вже розумієш, що для тебе краще, а чого слід боятися. І зараз ти просиш у нього аби вдалося видертися з цієї пастки і отримати те, про що ти відгукувалася так зневажливо.