Розділ «Глава 11. Зелений у сіру смугу»

У студентські він зустрічався з неординарною кумедною дівчиною, яка грала в студентському театрі естрадних мініатюр і була на курс молодшою. Вони разом їли, пили, гуляли за ручку, він ходив до неї додому, доки мати була на роботі, і її однокімнатна квартира зі старими меблями здавалася раєм. Звісно, вони не знали, звідки беруться діти, і коли дівчина завагітніла, ця новина приголомшила обох. Тижні швидко збігали один за одним, вагітність нікуди не зникала, а йому було лише двадцять. Його батьки були впевнені, що синок не потрапить у халепу, адже він ніколи не товаришував з поганими хлопцями, не водився з підозрілими дівицями, майже не пив і завжди приходив додому не пізніше десятої вечора. Мама з дитинства готувала для тихого сімейного щастя дочку своєї подруги й поважного начальника. Діти дружили, і перешкод для їх довгого безхмарного шлюбу ніхто не бачив. Сказати, що він скоро стане батьком дитини невідомо кого, Петро не міг: це б означало розбити мир і спокій його родини, яку він любив і цінував. Сказати дівчині, щоб вона робила аборт він не наважувався, бо її теж любив і не хотів спричинити болю. Дівчина дивилася на нього віддано й запевняла, що хоче народити йому сина.

Вона мріяла про їхню власну сім’ю, нехитрий побут і тихі сімейні вечори, а йому ставало дедалі гірше, адже ні про що подібне він ще не думав. До тридцяти років йому взагалі не хотілося одружуватись.

Коли пройшло три місяці, Петро не витримав і все розповів матері. Мама ледь не зомліла. Її хлопчика надурили й хочуть одружити! Вона завжди знала, що від дівчат можна чекати тільки зайвого клопоту. Ні, вона не могла дозволити зламати синові життя і кар’єру тільки із-за необачності та щирості юної натури. Мама не стала розмовляти з шмаркатим дівчиськом — вона одразу пішла до її матері, на текстильну фабрику. Там, під час обідньої перерви, одна жінка пояснила іншій, що нічого не вийде, бо для Петра вже давно готова партія, а інших варіантів бути не може. Вона все розуміє: діти молоді, нерозумні, але все ще можна виправити, гроші та лікаря буде забезпечено, вирішувати все треба негайно. Бідна робітниця збентежилася, бо не чекала від дочки такого дарунку. Петрові в той же вечір повідомили, що у випадку вдалого батьківства, він буде вигнаний з дому без єдиної копійки, і він їм більше не син. Він мовчки погодився і пішов до своєї дівчини, щоб вона сама вирішила їхнє спільне майбутнє. Дівчина зустріла його заплакана. Вона вже все вирішила — не треба плодити жебраків, їх і без того вистачає. Він не став заперечувати. Вона зробила аборт, і вони розсталися.

Далі життя текло в спокійному темпі, серед близьких людей. Друзі одружувалися, розлучалися, народжували дітей — а з ним нічого несподіваного більше не траплялося: виправдовував усі надії, вчився, потім працював, на всіх сімейних святах був з Валерією, і все йшло наміченим курсом. У Петра була дівчина, перед якою він мав певні обов’язки, і усі знали, що рано чи пізно трапиться весілля. Саме усвідомлення цього підсвідомо дратувало Петра: він хотів не манекена, а живої жінки, чекав і несподівано зустрів її.