Розділ «Глава 11. Зелений у сіру смугу»

— Я вимагаю пояснень, — твердо сказала я.

І я їх отримала. Геніально простий план визрів у голові невгамовного Духа. Просто, як у дитячий арифметиці. Якщо я — це вона, а вона — це я, то чому б цим не скористатися? Аліна більше не хоче залишатися осторонь: їй сподобався молодий чоловік, у якому вона була впевнена. А ще вона була впевнена, що сама я не здатна впоратися з завданням досягти взаємного кохання.

— Я буду в тобі деякий час, і ти говоритимеш моїми словами, поводитимешся як я.

— А це надовго?

— Відокремлюся, коли захочеш, — обіцяю.

Я погодилась майже без вагань.

Це був звичайний досить молодий чоловік, досить приємний на вигляд, але типовий. Вже з перших секунд розмови було ясно, що переді мною — черговий нуднуватий флегмат, консерватор та раціоналіст. Досить правильний, розумний, але, як на мене, нецікавий. У нього не було ані жаги до життя, ані авантюризму. І як тільки Аліна зацікавилася ним? «Це — те, що треба», — шепотіла, наче хтось міг її почути. Вона поводилася, як зніяковіла дівчина на побаченні, і, здавалося, от-от почервоніє. Ми тим часом продукували суцільні банальності, обговорювали несуттєві моменти, і переді мною замаячили довгі побачення для дітей шкільного віку. «Треба бути більш зацікавленою, розрухай його», — підказувала Аліна. Я відволікалася, нервувалась і мені здавалось, їй час зникнути. «Я не розумію, що тут відбувається», — сигналізувала я. «Він вже майже готовий. Не більше півроку — і всі будуть задоволені», — відповідала вона. «Я не хочу перехоплювати ініціативу», — спочатку подумала я, але одразу зрозуміла, що перехоплювати нема чого. «Треба виступити режисером взаємин», — Аліна рішуче хотіла чогось від нещасного обранця. «Мені нецікаво». «Але ж ти обіцяла!»

— Так, — погодилась я вголос.

— Ти згодна? — нарешті, почула голос співбесідника.

Я згадала, що він весь час був поруч, щось говорив, а робила вигляд, що слухала його.

— Точно не знаю, я дуже зайнята, — про всяк випадок сказала, і його така відповідь цілком влаштовувала.

Нема нічого дурнішого, ніж перші зустрічі з далекою перспективою. Поводжуся складно й примітивно, і чекаю, коли, нарешті, можна буде припинити зображати з себе щось незвичайне та перейти до життєвих справ. Якщо додати, що над вухом постійно зумкотіла подруга, а її прозора постать викликала миготіння в моїх очах, я була близька до божевілля. Я трохи зіпсувалася за останні десять невдач із чоловіками. «А не можна одразу усе поставити на місця?» — моє питання можна було прочитати в очах, навіть без екстрасенсорних даних.

— Я не люблю багато говорити, — сказав мій друг.

Як на мене, він нічого в цьому житті не любив, але висловити думку вголос я не мала права. «Це твоя карма, — казала Аліні, — брати незрілих чоловіків, вчити їх усьому, а потім згадувати довгими зимовими вечорами, тоді як вони дорослішають з іншими жінками». «Трохи альтруїзму тобі не завадить, — підтримувала мене подруга, — повір, це безпрограшний варіант». Я з недовірою ставилася до красивих чоловіків, а цей був чорнооким, струнким і трохи кирпатим. Я дивилися на нього великими очима й могла вимовити тільки: «Так, любий. Звичайно, любий». А мені б хотілося стати для когось світлом у вікні. «Такі чоловіки зустрічаються тільки раз у житті. Можливо, свій шанс ти вже проґавила. Просто не помітила в зв’язку із перевантаженістю чоловіками», — філософствувала Аліна, і мені ставало ще гірше.

Я, мабуть, повинна була відбути карму за гріхи в своїх минулих літах. Що ж, я була згодна й на це, тільки б усе швидше закінчилося. Якщо мені на роду написано бути невдахою в особистих стосунках — допоможу Аліні й займуся тим, що приносить задоволення — роботою. Знайду собі єдину втіху — кар’єру. А поки ми в дещо уповільненому темпі проходили всі етапи романтичних побачень та поцілунків, я кожен вечір перевіряла телефонні дзвінки — той, хто ще був потрібен не озивався.

— Невже новий герой тобі зовсім не подобається? — не вірила Аліна.

— Це не мій тип, — чомусь була впевнена.

— А який це — твій? Лисий, старий, товстий, страшний і нудний? А тобі не здасться, що вони усі однаково легко можуть піти? Тільки за красенями залишиться добрий спогад, а за твоїм так званим «типом» навіть сумувати не будеш — ось і вся різниця. (Звісно, вона не помилялася).

— Все зробимо найкращим чином.

— Мені не подобається твій настрій.