Розділ «Глава 9. Головні й другорядні герої»

— Вона була удовицею з трьома дітьми. Здогадуєшся, скільки їй було? Двадцять вісім. Така собі лагідна хижачка із шкірою цариці й очами гірської лані… Вона розплющила мене своєю появою одразу та назавжди, а я для неї досить довго був надокучливим чужоземцем з незрозумілими розповідями. Я став таким, як вони, і вона прийняли мене за свого. Ми одружилися спочатку за місцевим звичаєм, потім поїхали в Ліму й побралися як цивілізовані. Я написав своїм в Україну, як склалося життя, і чому не можу повернутися. Не знаю, що вони подумали про мене, бо відповіді не дочекався.

Він замовк.

— А як ти опинився тут?

— Дружина й діти захотіли побачити, звідки я взявся.

— А ти дізнався, як живе твоя колишня сім’я?

— Авжеж. У них усе гаразд: усі повиходили заміж, син одружився.

— Ти ні про що не шкодуєш?

— Ні, — запевнив Остап, — хіба що тільки про те, що ми з тобою марнуємо багато часу на балачки.

З цими словами він наблизився до мене, але я встигла його спитати:

— Скажи, чому другорядні герої мого життя неординарні й талановиті, а головні — сірі й безхарактерні?

— Погана п’єса, або поганий режисер, — він погладив мене по волоссю, — або ти забагато думаєш.