Розділ «Глава 9. Головні й другорядні герої»

— Як хочете, тобто, як хочеш, — дозволив мені вибирати.

— Хочу, щоб ми були рівні.

— Добре.

Не знаю, чому, але навколо його фігури народжувався і розширювався ореол непізнанності й загадковості. Скільки йому років, я приблизно уявляла, але не здогадувалася, чим він займається. Коли ми вийшли на прохолодні вечірні вулиці, я спитала, хто він у професійному плані.

— А на кого я схожий?

Схожий був тільки на чоловіка, якого я люблю, а далі фантазія не розповсюджувалася, і я знизала плечима.

— Зовсім ні на кого? — замислився Сергій. — Можливо, ти маєш рацію, як ніхто. Якби ми з тобою зустрілися трохи раніше, ти була б іншої думки про мене, але зараз я дійсно нічого із себе не уявляю.

Він замовк, і я побачила, його щось засмучує. Вперше звернула увагу на його емоційний стан, і він занепокоїв мене.

— Ти говориш страшні речі, — спробувала заспокоїти Сергія. — Ти виглядаєш солідним цікавим чоловіком у розквіті сил і таланту. Впевнений у собі, своїх силах, напевно, маєш власний бізнес або займаєш керівну посаду у великій фірмі…

— Дякую, — не дав він мені закінчити, — але ти запізнилася майже на рік. У мене дійсно була робота, багато проектів і великий потенціал, але, внаслідок серії невдач і невірних вчинків, все зійшло нанівець. Зараз я — ніхто, а те, що ти бачиш — суто оболонка, залишки колишніх звичок.

Йому було боляче говорити ці слова, але він чомусь хотів зізнатися у своїх невдачах. Можливо, саме проблеми з самовираженням гальмували його рух в інших галузях життя, але мене зовсім не турбував такий стан речей. Я навіть зітхнула з полегшенням, коли почула його слова.

Можна було сподіватися, що причина його холодності — не в іншій жінці, а в бізнес-проблемах.

— Не чекала? Приголомшена? — не зрозумів мого мовчання.

— Не чекала, але не бачу нічого страшного в тимчасових негараздах, — гаряче почала. — У будь-якому разі в тебе залишилися зв’язки, знайомі, з часом ти зберешся із силами й випірнеш у ще кращому вигляді.

Сергій сказав: «Угу», взяв мене під руку й повів гуляти схилами Дніпра.

— Дякую, Марго, але річ у тім, що я не хочу випірнати.

Я хочу мовчки лежати на дні й навіть не ворушитися. Хочу бути сірим, нецікавим, безперспективним… Якщо тобі не гидко водитися з таким типом, пішли просто прогуляємось.

Гуляли майже без розмов. Я бачила, що в його голові натовпом зібралося багато думок, і він марно намагається розібратися з ними. Вечір був чудовий, трохи прохолодний і повний зіркового світла.

— Щось ти понурилась, — помітив мій супутник.

— Ти не можеш бути сірим і нецікавим, а мені не може бути гидко з тобою.