Розділ «Глава 9. Головні й другорядні герої»

— Чому?

Він дивував мене своєю простотою, але мені було важко пояснити, чому з моєї точки зору ситуація виглядає саме так.

— Ти замовкла? Марго, невже в тебе нема слів?

— Є, звісно.

Я замислилася, чи не настав момент істини, коли мені треба м’яко натякнути на свої почуття. Хвилину кидала погляди на незворушне обличчя супутника. Зрозуміла, що ще не час.

— Так здається, тому що ми з тобою-друзі? — прийшов Сергій мені на допомогу.

— Друзі, — луною погодилася, хоча не знала, що це поняття означає взагалі, і що конкретно в нашому випадку.

— Це чудово.

У його словах я почула відверте полегшення і ледь не образилася.

— Тобі зараз не вистачає друзів?

— Не в тому річ. Просто, мені подобаються жінки, що вміють дружити з чоловіками.

— А що, таке можливо?

Це питання хвилювало мене вже давно, і я сама десятки разів пропонувала чоловікам лише дружбу, але отримувала лише непорозуміння. А тут чоловік непрозоро натякає, що хотів би відноситися до мене як до друга. Я, про всяк випадок, погоджуся, тільки спочатку взнаю, що він має на увазі.

— А ти як вважаєш?

— Можна спробувати.

— Ти раніше ні з ким не дружила?

— Кожен випадок індивідуальний.

Я не дружила з тим, у кого була закохана, бо майже ніколи нікого не любила. Дружба — це чудово, але що робити зі мною, із Аліною і з нашим нещасливим коханням? Мені здалося, що я можу розпитати свого друга про його розуміння почуттів.

— Кохання? — здивувався він. — А що, таке поняття існує? Не знаю, Марго, не зустрічав такого. Звісно, є секс, є спільне подружнє життя і неспільне неподружнє життя, але кохання тут ні до чого.

— А чому, як ти вважаєш, люди живуть разом? — не вгамовувалась я.